Тепер я т?льки тв?й

Почуття? Наврядчи.

- Так що там по роботі? Багато чого? - одразу почав Натан.

- На щастя небагато. Сподіваюся навіть раніше підемо сьогодні. - я повернувся на своє робоче місце 

- Якщо так, то зможеш мене потім до лікарні підкинути.?

- Звісно, навіть піду с тобою. Якщо хочеш.

Він не відповів та просто пішов, взяв потрібні документи й пішов. Що знову сталося? Начебто нічого не сталося. 
Як все складно.

Через пару годин я відчув, що пора його ловити, бо спрага крові сама не пройде.

Таке враження що цей гівнюк ховається від мене. Я вже пів години його шукаю по всьому офісу. Обіцяю, йому буде срака коли я його знайду. 

- Ти пограти у схованки вирішив? - остання крапля розуму покинула мене коли я все ж таки побачив його у складі з папером. 

- Що? Чого б це- він не встиг договорити як я притиснув його до стінки та присмоктався до шиї, на що почув майже не помітний стогін. - С-стій, зупинися... - ледве промовив він.

З якого б це дива? Це його проблеми що я остаточно втратив здоровий глузд.

- Якого дідька тут коїться?! - почувся голос у мене за спиною.

Так ось чому малий казав зупинитися. Хай тобі грець, падло. Хто цей безсмертний? 
Йому пощастило що я трішки підживився, бо інакше я б цього гівнюка одразу б убив.

- Що ви двоє тут робите?!

Господи, серйозно? Тут нікого ніколи немає та саме зараз ти сюди приперся?!

- Тебе якось цікавить те що між нами чи що?! - мені прийшлося відірватися та з серйозним обличчям подивився на того самого Алекса. - Тобі жити набридло?

- Що?! Ні! Це не мої проблеми хто з ким там спить чи ще щось! Я все розумію та не на роботі ж! - тобто він не зрозумів що саме трапилося.. добре.

- Комусь скажеш - тобі гаплик. - мій серйозний погляд й він одразу ж перепросив й пішов.

- Наступний раз слухай що тобі кажуть, - він хотів щось ще сказати та не встиг.

Я швидко зачинив двері та знову притиснув Натана.

- На пам'ятаєш мені наступного разу вбити тебе за такі хованки. - моя остання фраза та я пішов, залишивши малого у своїх думках.

Останні декілька годин він знову не показувався мені на очі та під кінець роботи дав про себе знати.

- Заходь.

- Я хочу тобі дещо сказати. - він зайшов в мій кабінет.

- М? Слухаю. Щось по роботі?

- Не зовсім, точніше ні.

- Тоді що? - щось цікаве намічається.

"Ти пів години репетирував! Камон! Ти зможеш! Все просто. Просто скажи це! Я.тебе.кохаю. І все!" - охохохохо, буде цікаво.

- Почуття? Ні, не думаю. Наврядчи ти можеш відчувати щось більше ніж ненависть до мене.

- Що? Чому це?! 

- Це просто залежність. Я це знаю. 

[Будь ласка, якщо вам сподобалась хоча б якась частина - поставте зірочку! Інколи це дуже мотивує!]