Pov Денис
Сьогодні субота. В 11 годині потрібно бути в стаї. Я як син та спадкоємиць, повинен теж їхати. До школи я йшов, а от за Олівію немає новин. Мені чомусь підсказує серце, що вона і так щаслива.
Спустився зі сходів на низ і пішов на кухню. Там був батько. Я сів за стіл.
— А де добрий ранок? - звернувся він.
— Добрий ранок, тату, - сказав я і витягнув телефон з кишені.
— Не забув? - знову каже він.
— Ні. Я все пам'ятаю. Де мама?
— Вона з Нікою поїхала в лікарню, - сказав він і я трішки задумався.
— Знову напади?
— Вона вилікується. Бери бутерброд. Тобі потрібно набратися сил, для переговор з стаєю, - сказав він і простягнув мені бутерброд.
— Дякую.
Поснідавши, я пішов в свою кімнату. Тато поїхав на роботу. А я тим часом переглядав стрічку новин в Instagram's. Олівка. Якже я сумую за тобою. Я буваю різним. Можу бути грубим та холодним до людей, а можу бути ніжним, милим, добрим. Напевно я весь в маму. В неї завжди різні точки зору на ситуацію і на людей.
За той час я встиг два рази зайти в ноутбук та подивитися фільм, поїсти, переодягтися, подзвонити Орні. Коли вже тато приїхав, то ми поїхали в стаю. Стая - знаходилася за 40 км від нашого будинку. Неподалік ресторану. Це був невеличкий будинок навпроти ліска. Ми вийшли з машини та попрямували туди.
Переступивши крок вперед, ми опинилися на невеличкій ділянці з деревами та двох-поверховим будинком. Навколо були перевертні. Серед них я побачив знайоме обличчя - Орні. Він вожак стаї так, як батько немає коли з ними няньчитись і всі права переходять йому. Ми підійшли ближче.
— Привіт, Ден. Добрий день, дядько, - сказав Орні та простягнув руку щоб потиснути.
— Як тут? Ти розказав вже? - почав тато.
— Ні ще. Їм потрібен наставник. І цей хтось, буде Ден, - від почутого, мої очі розширилися як 5 копійок. Капець!
— Я? Але я не вмію, - почав заперечувати я.
— Все вийде, синку. Тобі потрібно бути для них авторитетом. Ти ж хотів бути спадкоємцим після мене. Тоді от. Говори з ними, - почав говорити тато.
Я глянув на них всіх. Вони наче це все чули і лише з цікавостю дивилися на мене. Зітхнувши, я вимовив.
— Брати, будь ласка, послухайте мене! Ви напевно знаєте, навіщо ми прийшли. І тому я зразу перейду до діла. Так як між Всесвітом ворогують Перевертні та Вампіри. Ми - уважніші, пильні, сильні але не такі як вони. Вони - жорстокі, сильніші за нас, мають феномінальні здібності. Нам потрібно бути разом. Ми маємо перемогти їх! Хто хоче здолати цих кровопивць? - почав я.
— Ми! - викрикнули перевертні.
— Хто хоче, щоб ця війна припинилася?
— Ми!
— Хто буде з нами?
— Я!
Я глянув на батька. Він кивнув.
— Сьогодні о 18:30 ми йдемо в замок Володаря Вампірів. І ми влаштуємо засідку, - викрикнув я.
Я повернувся до батька, та побачив його обличчя. Він радий за мене. Цікаво чи на довго це?
Pov Автор
Тим часом в будинку Анни, йшлися дзвінкі сміхі. Всі троє сиділи у вітальнні і дивилися комедійний фільм. Олівія, забула про все на світі. Про те хто вона і де зараз знаходиться. А Еля напевно ще не звикла до такого і лише стримує свої емоції. От Анна, наче все життя провела з ними і зараз вона не думає про те, що може щось статися.
На телефон Анни прийшла СМС-ка. Вона встала та вийшла з вітальнні на коридор. Набрала номер і приклала його до вуха.
— Анно. Сонце. Я радий тебе чути, - сказав чоловічий голос.
— Чого тобі? Дай ще пару днів. Я не можу просто так покинути їх, - сказала вона.
— І не потрібно це робити. Завтра приїхає батько Олівії. Цікаво що він зробить з тобою, коли дізнається, що Його дочка в тебе? - якось зверхньо відповів він.
— Ненавижу!
— Я знав, що ти це скажеш. А тепер, папа, - сказав він і вимкнувся.
Анна повернулася до дівчат. Вони продовжили дивитися фільм. Коли вже закінчився, то вони пішли по кімнатах. Олівія взяла до рук телефон і побачила 20 пропущенних від Ден. Вона тут же натиснула на екран і приклала до вуха телефон.
— Олівія? Це ти? - почувся голос хлопця.
— Так, це я. Ти звонив мені багато разів. Щось сталося? - спокійним голосом промовила вона.
— Сталося. Де ти? Тебе в школі немає. Всі кажуть, що ти забрала документи і поїхала. Це правда? - нервово відповів він.
Вона лише тихо зітхнула. Все змінилося тоді, коли з'явилася Еля та Рената. Вони змінили її життя.
— Так. Правда. Я зараз за містом. Вибач, мене, - тихо відповіла вона.
— Чому ти поїхала? Що сталося? Це через мене? Олівія не мовчи!
— Просто, вибач мене. І ні, це не через тебе. А тепер пака, - вона вже хотіла вибити, але почувся голос хлопця.
— Ні! Олівія я... Я кохаю тебе! - вимовивши це зв'язок погіршився і телефон сам вимкнувся.
Вона поглянула на екран. Я кохаю тебе... Він - кохає її. Але чому? Навіщо? Кохати. Що це таке? І навіщо воно існує?
В середині щось ожило і почалися дивні відчуття. Олівія легенько торкнулася своїх щок. Вони були гарячі. Напевно це перші признаки кохання? Таке дивне і таке приємне...