Там, де народжу?ться блискавка

А ми підходимо все ближче до фіналу цієї історії. До кінця літа залишається всього лише один тиждень. Ці канікули навряд чи вийде забути: стільки всього за цей час трапилося!

Того дня я сиділа у вітальні та малювала календар на місяць вересень. На телевізорі змінювалися музикальні кліпи. Тато був на нічній зміні в музеї, а мати поїхала до тітки Олени, татової сестри, ділитися секретами вирощування винограду. Тітка Олена живе далеченько звідси, тож мамі запропонували залишитися у них в гостях щонайменше на ніч. Матуся погодилася, бо дуже вже скучила за близнюками – п'ятирічними хлопчиками тітки Олени, племінниками мого тата. Тож сьогодні вдома я залишаюсь зовсім одна.

Раніше для мене це було насолодою: я могла співати пісні, танцювати, відлежуватися у ванній по три години та не спати до ранку, насолоджуючись можливістю побути на самоті, але з цього літа все змінилося. Тепер я більше не хочу залишатися сам на сам з своїми думками, вони змушують легені дихати важче, а серце битися частіше. Ні, тепер для мене це мука. Тож я так і сиділа, розфарбовуючи календар, слухаючи музику та намагаючись не концентруватися ні на чому.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Так саме у двері, а не у ворота. Це означало, що прийшов хтось зі своїх. Я ліниво вилізла з-під дивану й попрямувала до дверей. На фоні лунали пісні Зіверт, такі популярні того літа. Я відчинила двері, перед моїми очима стояла Варя.

Вона була як завжди вишукано вдягнена. Синя легенька суконька, коротке волосся дбайливо вимите та вкладене так, щоби воно не стирчало в різні боки, на її худеньких ніжках біленькі невисокі підбори босоніжками. Губи Варя нафарбувала яскравим рожевим кольором, що в принципі дуже типово для неї: Варя завжди яскрава та весела. Однією рукою вона вже обнімала мене, а в іншій тримала пляшку з шампанським. Для читача хочу зазначити, що я зовсім не п'ю, взагалі навіть ніколи не випила ні мілілітру спиртного. Варя теж не п'є, тільки по святах з батьками і то дуже не часто. Тож, безперечно, я була здивована бачити мою подругу на моєму ганку з пляшкою доволі дорогого шампанського. Варя для ввічливості спитала, чи можна зайти, та влетіла в мою вітальню, наче пташка.

- Аню, я зовсім не можу повірити, що до кінця літа залишаються лічені дні! Я так не хочу дорослішати, ти просто уявити собі не можеш. Це ж уже десятий клас, стільки відповідальності! А скоро ЗНО! Господи Боже мій, навіть думати про це не хочу. Так би усе життя засмагати на міському пляжі, купатися в річці та їсти твоїх шоколадних ведмедиків! Не пам'ятаю і разу, коли ти не принесла їх на річку. Ти от бачиш навчилася готувати за літо, а я... А я – ні. Але нічого страшного! Ти ж мене навчиш? Ти пробач, рідненька, що так увірвалася. Ти ж сама? Так? Ні?, - Варя розмовляла багато, задаючи риторичні запитання. Вона завжди багато розмовляє, з нею ніколи не засумуєш.