>?< нахабний директор >?<

<12:10>

пей: так, чи всі готові?
купер: так, але мені здається у твоїй одязі я виглядаю якось не так...
я: заспокойся, виглядаєш ти чудово, а тепер на вихід!
– наказала я.

поправивши чорну кофту, норієга та мурмаєр вийшли з дому.
сівши в машину по різних місцях, я уточнила.
я: ніхто нічого не забув?
пей: гроші при мені, так, так, все.

купер: у мене крім мобільного свого нічого немає, то нічого)
я: добре, поїхали.
вигнавши машину зі скошеної трави вже жовтого відтінку, ми вирушили до лікарні, до маленької керолін.

<у лікарні>

увійшовши до палати, я озирнулася. порожні стіни білого кольору, звичайне ліжко, тумбочка. маленьке віконце, наче в'язниця!
я: привіт, сонечко)
- Усміхаючись сказала я.

підійшовши до вже рожевої красуні, я простягла їй великого плюшевого ведмедика, якого ми купили по дорозі.
керолін: дякую! а ви хто?
купер: кер, знайомся, це т/і, т/і, це моя сестра, керолін.
– представив нас хлопець.

керолін: приємно познайомитися)
я: взаємно, люба. як ти себе почуваєш?
Усміхаючись мені, дівчинка добродушно відповіла.
керолін: мені набагато краще, ми сьогодні з медсестрою гуляли.

лікар: добрий день.
до палати увійшов чоловік у білому халаті.
пей: привіт.
лікар: документи готові, потрібний лише підпис купера.

сівши за стіл, хлопець узяв у руку кулькову ручку.
лікар: ось тут, тут і тут.
він вказав на місця, де мають стояти підписи.
купер: я точно робить правильний вибір?
- дивлячись на нас питав він.

пей: правильно, або зараз, або ніколи.
кивнувши, норієга з упевненістю поставив свій розпис у вказаних лікарем місцях.
керолін: ура! тепер я одужаю!
- Вигукнула мала.

пей: ну звичайно, інакше бути і не може)
лікар: призначаємо день операції?
я звичайно. чим швидше тим краще. пропоную наступного тижня.
купер: так скоро?
- смикнувся друг.

пей: купер, зрозумій, грати зі смертю не рекомендується! у нас все вийде, ти віриш мені?
купер.
>>>>>>>>>>>>>
щось я на дно йду...