В?ДСТАНЬ У ДОТИК

Минуло пів року, і життя Лії повернулося у звичне русло. Робота, зустрічі з друзями в Тбілісі, нові клієнти в її студії. Але щось було не так. Її зв’язок із Вовою, який здавався таким легким і теплим, поступово зійшов нанівець. Їхні переписки стали короткими, а потім зовсім зникли. Вона помічала, як рідко вони знаходили теми для розмов, і кожне нове повідомлення відчувалося як зусилля.

За десять днів до Нового року Лія задумалася, як святкувати. Її батьки планували провести свято вдома, але Лія хотіла чогось іншого. Вона згадала, як колись ці дні в Україні були для неї магією.

Одного вечора вона розмовляла з Анею по відеозв’язку.

— Ліє, ти не повіриш! — усміхнулася Аня. — Влад запрошує всіх у будинок за містом на Новий рік. Ти обов’язково маєш приїхати!

Лія розгублено глянула на екран.
— Не знаю, Аню. Це ж не моя компанія, і, чесно кажучи… Ну, ти ж знаєш, я вже майже не спілкуюся з Вовою.

Аня зітхнула, але не здавалась.
— Послухай, це ж не про Вову, а про нас. Про те, як ми святкували раніше. Ти любиш Україну, любиш ці моменти. Приїжджай, я тебе переконую!

Лія трохи подумала, а потім кивнула.
— Гаразд, добре. Я куплю квитки.

Через кілька днів вона прилетіла до Києва. Її зустріла Аня, і вони спочатку заїхали до тітки Лії, щоб залишити подарунки й коротко побачитися з рідними. Потім вирушили на квартиру Ані.

У перший вечір їх відвідав Влад. Вони сміялися, говорили про минуле й плани на Новий рік, але про Вову не було сказано жодного слова. Коли Влад поїхав, Лія, відчуваючи легке напруження, запитала Аню:
— Слухай, а що з Вовою? Чому ти нічого не говориш?

Аня зітхнула, явно не знаючи, як почати.
— Ліє, я не знала, чи варто це тобі казати... У Вови зараз є дівчина. Вони разом трохи більше місяця. І я не впевнена, чи він святкуватиме з нами.

Лія на мить задумалася. Вона відчула, як щось стискається в її грудях, але лише кивнула.
— Зрозуміло. Ну що ж, у нього своє життя.

Настав довгоочікуваний день. Аня, Влад і Лія купили продукти й вирушили до будинку за містом. Там усе було святково прикрашено: вогники на ялинці, запах кориці в повітрі, сміх друзів. Лія намагалася зосередитися на приготуваннях, відганяючи будь-які думки про можливу появу Вови.

Коли всі розпочали святкові приготування, дівчата піднялися в кімнату, щоб переодягнутися й зробити макіяж. Вони слухали музику, жартували, як раптом Лія почула знайомий голос ізнизу. Її серце завмерло.

— Це він, правда? — запитала Лія, дивлячись на Аню.

Аня кивнула.
— Він прийшов із Настею.

Лія зробила глибокий вдих і, намагаючись не видавати хвилювання, завершила збиратися. Вони спустилися вниз, де Лія побачила Вову. Він стояв поруч із дівчиною, усміхаючись. Лія на мить застигла, але потім підійшла до них.

— Привіт, Вово, — сказала вона, стараючись, щоб її голос звучав спокійно.
— Привіт, Ліє, — відповів він, трохи затримуючи погляд.

Вона познайомилася з Настею, яка виявилася приємною і милою. Лія не могла знайти жодної причини не подобатися їй, що чомусь робило все ще складнішим.

Свято продовжувалося: музика, танці, жарти. Вова кілька разів кидав на Лію погляди, але вона робила вигляд, що не помічає. Та з часом це стало важче. Коли на годиннику була вже північ, Лія вирішила вийти на вулицю подихати свіжим повітрям.

Холодний зимовий вітер трохи заспокоював. Вона глибоко вдихала, намагаючись впорядкувати свої думки. Раптом двері позаду відчинилися, і вона почула знайомий голос.

— Ти все-таки вийшла на мороз, — сказав Вова, підходячи ближче.

Лія повернулася й трохи усміхнулася.
— Просто вирішила трохи побути на самоті.

— Як ти? — запитав він, дивлячись на неї уважно.

— Нормально, — коротко відповіла Лія.

Він на секунду помовчав, а потім тихо запитав:
— Ти на мене ображаєшся?

Лія підняла на нього погляд.
— Чому я маю на тебе ображатися? Ми нічого один одному не обіцяли. У тебе є своє життя, ти влаштовуєш його, це нормально.

Вона сказала це спокійно, але всередині відчувала, як кожне слово віддається болем.

— Ліє... — почав Вова, але не встиг договорити.

— Все добре, Вово, — перебила вона, піднявшись. — Мені треба повернутися.

Вона залишила його стояти на вулиці й повернулася до зали, де її вже чекала Аня. Лія усміхнулася подрузі, намагаючись приховати свої емоції, і поринула в святкову метушню, хоч у душі відчувала, що це святкування назавжди змінить щось у ній.