До вечора біль у голові потроху почала відступати. Аня відчула, як напруга повільно спадає, і нарешті змогла трохи підвестися. Микола, який вже встиг укласти Матвійка спати, зайшов до кімнати з теплим чаєм і знову сів поруч.
— Як ти, моя героїня? — запитав він, простягаючи чашку.
— Трохи краще, але тепер дівчатка вирішили повеселитися, — відповіла Аня, криво посміхаючись. Вона обережно поклала руку на живіт, який помітно здригався від активних рухів малюків.
— Справжні спортсменки, — засміявся Микола, приклавши долоню до її живота. — Ого, вони серйозно тренуються!
— Це не так весело, як здається, — зітхнула Аня. — Вони штовхаються, ніби влаштували бійку.
— Ну, я їх заспокою, — сказав Микола, нахилившись ближче.
Він поклав обидві руки на її живіт і почав тихо говорити:
— Привіт, мої маленькі принцеси. Це ваш тато. Ви там уже настільки нестримні, що мама ледве витримує. Давайте трошки заспокоїмося, щоб їй було легше.
Він почав легенько погладжувати живіт, а його голос став ще ніжнішим:
— Знаєте, я вже так сильно чекаю зустрічі з вами. Ми з мамою підготували для вас найгарнішу кімнату. І Матвійко вже готовий бути найкращим старшим братом. Але зараз, мої зірочки, трохи відпочиньте.
Аня, яка сиділа, спираючись на подушки, раптом відчула, що рухи дівчат стали менш хаотичними. Вона здивовано поглянула на Миколу:
— Як ти це робиш? Вони ніби слухаються тебе.
— Бо вони знають, хто тут головний, — жартівливо відповів Микола, усміхнувшись.
Після цього він допоміг їй перебратися на диван у вітальні. Аня зручно влаштувалася, а Микола вкрив її теплою ковдрою. Він сів поруч, обійняв її і продовжив тихо говорити, іноді розповідаючи смішні історії про своє дитинство.
— Ти справжнє диво, — прошепотіла Аня, притулившись до його плеча.
— Ні, це ти — моє диво, — відповів він, цілуючи її у волосся.
Аня і Микола лежали на дивані, насолоджуючись затишною тишею, коли раптом у дверях з’явився маленький Матвій, тримаючи в руках свого улюбленого плюшевого ведмедика.
— Тато, можна я теж ляжу з вами? — запитав він своїм звичним серйозним тоном, який завжди викликав у Миколи усмішку.
