Ласкаво просимо до прямого еф?ру Жах?в

Двоє вибігли на четвертий поверх так швидко, як тільки могли.

Вони не знали, чи це лише гра уяви, але цей поверх здавався набагато темнішим за попередні. Темрява, немов губка, поглинала всі звуки, залишаючи після себе лише гнітючу, безмежну тишу.

Вень Дзяньянь раптом зупинився і більше не квапився вперед.

— Що... щось сталося? — Запитав Су Чен, важко дихаючи.

Вень Дзяньянь похитав головою, зробив кілька кроків до сходового майданчику, поклав руку на поручень і обережно визирнув униз.

— ...

На сходах панувала тиша.

Ні клацання леза канцелярського ножа, ні моторошного наспівування старої відьми – нічого. Усе зникло, ніби їх вирвали з реальності й замкнули в іншому вимірі.

— Вони не пішли за нами, — Вень Дзяньянь озирнувся й насупився.

Су Чен стояв поряд, усе ще намагаючись перевести подих. Його груди швидко здіймалися й опускалися, а в очах читалося нерозуміння, коли він дивився на хлопця перед собою.

'Хіба це не добре?'

'Але чому... на його обличчі не було й тіні полегшення, навпаки, воно здається ще більш напруженим?'

Помітивши, що Вень Дзяньянь не квапився рухатися далі, Су Чен з жахом сказав:

— Зачекай, ти... ти хочеш повернутися?

Дивлячись на темний сходовий майданчик, Су Чен згадав про двох NPC, які щойно гналися за ними. Його пройняло тремтіння, і він несміливо запропонував:

— А якщо спуститися задніми сходами? Можливо, так ми зможемо обійти їх.

Але навіть якби зараз вони могли спуститися, чи не опиняться потім у такій самій пастці?

Залишався лише один шлях.

Йти вперед.

— Що ж...

Вень Дзяньянь зітхнув і безсило кинув:

— Ходімо.

У повітрі витав старий запах пилу. Температура була нижчою, ніж на нижніх поверхах, і крижаний холод, мов голки, пробирався крізь тонкий одяг, проникаючи в саму шкіру.

У коридорі не було жодного джерела світла, і пітьма ставала дедалі густішою.

Зачинені двері миготіли одна за одною.