Том довго стояв біля стіни, наче слова Гаррі закляли його.
"Ти дійсно щось зробив. Просто не пам’ятаєш."
Вони крутились у його голові, стискаючи груди з кожним повтором.
Пам’ять була каламутною. Ніби щось глибоко всередині намагалось пробитись, але він не вмів слухати.
---
Абракас знову не спав тієї ночі.
Йому наснився Гаррі — вже не слабкий, не заплаканий.
Сильний. Страшний.
З очима, що світилися в темряві, як смарагди під блискавкою.
> — Я тебе любив, — сказав він у сні.
— А ти… продав мене. Знову.
Прокинувшись, Абракас дивився у стелю. Груди боліли.
Він не знав, що страшніше — те, що цей сон повторюється…
Чи те, що з кожним разом він хоче вибачитись.
---
Геллерт не витримав.
Увечері він увірвався до кабінету Дамблдора.
— Що з Поттером?
— Що ти маєш на увазі, Геллерт?
— Він… дивиться крізь мене. Як колись…
— Як колись?
Геллерт зупинився.
Руки тремтіли.
— Я відчуваю, що вже прожив це.
Що я вже… втратив його. І ця втрата — свіжа, як рана.
Дамблдор мовчав.
Дивився на нього з тривогою.
— Ти не один такий, — сказав нарешті.
---
Гаррі сидів у своїй кімнаті в Когтеврані.
Він відчував, як стіна його щитів тріщить. Вони почали згадувати.
Він знав — наступний крок не за горами.
Він знову зустрінеться з Ним.
Зі Смертю.
І тоді… все зміниться.
---
