Прохолодний вітер було відчутно усім тілом. По тілу пробігли мурашки. "Я знову тут, але обернувшись лисиці вже не було. "Чому ж я розумію що це сон?" Кіра перелізла через перила і пішла по дорозі, навколо був темний густий ліс, через який не було видно нічого. "Виглядає неначе хоррор. Вона подивилась на місяць. "Такий червоний, неначе його облили кров'ю. Чому я знову тут?." Йдучи по дорозі вона все ще думала про цю ситуацію. "Якщо існує ця дорога, значить вона кудись мене приведе." Через пару хвилин дівчина опинилась біля того самого маленького храму. Навколо нього знаходився струмочок, тільки вода в ньому вже не була кристально чиста, а бордового відтінку. Храм, який раніше виглядав старим, стояв неначе новий. "Виглядає неначе альтернативна реальність. Кіра замітила що навколо неї почав згущуватись туман, серед нього виднілись руки, які тягнулись до дівчини. Пульс пришвидшився, дихати стало важко, хотя вона розуміла що це всього лиш сон, але все одно боялась. Руки тягнулись дедалі ближче і незнаючи що робити забігла в середину храму. Всередині було темно та пусто, а в центрі кімнати сиділа лисиця спиною до неї.
—Що тут відбувається? Верни мене в реальність.
— Тепер твоє місце тут.
—Що?
Лисиця обернулась, замість очей була суцільна темнота.
—Я тобі дам ще один день, за кожну працю повинна бути винагорода, якщо до сутінок ти нічого не зробиш ти будеш тут зі мною назавжди.
— Що це за місце?
— Тут знаходяться духи та вмерші люди, і там де ти також.
Лисиця підбігла та вкусила Кіру за руку. Дівчина вскрикнула і відійшла на два кроки від лисиці. В будинку нізвідки появилась кров, яка затоплювала приміщення, вона попробувала вибігти на вулицю, але дверей не було. Лисиця просто пробігла крізь стіну. Через пару хвилин приміщення затопило повністю, Кірі не хватало повітря, легені знову пекли.
—Їй знову гірше... Ми не знаємо чи вона взагалі виживе, та й сумма за лікування набігла дуже веливкою, якщо до кінця тижня їй не вдасться вийти з коми, ми відключемо апарат житєєпостачання.
—А що на рахунок того юнака?
— Його стан також критичний, це буде чудом якщо вони обоє виживуть.
Проснувшись в холодному поту вона глянула на руку де її вкусила лисиця. На цьому місці появився укус. "Що за хрень, я ніколи в містику не вірила, але це вже перебір." Вставши з ліжка дівчина вийшла з своєї кімнати і зайшла в вітальню, там на диванчику спав Ваня. "Цікаво яка ж це зараз година, що він ще спить." Кіра направилась в кімнату сестри, та лежала на ліжку дивлячись вікно.
—Яка зараз година?
Женя глянула у свій телефон.
— 9:30.
— Сьогодні я вже швидше стала.
— Давай підемо в кафе або ресторан поснідаємо.
— Давай, я піду Ваню розбужу.
— Ага.
Дівчина пішла в вітальню.
— Ваня вставай.
— Яка година? — Сонним голосом запитав він.
— 9:30.
— Я ще трохи посплю.
— Давай вставай, досить лежати. — Вона зняла з нього ковдру. Хлопець відкривши очі побачив, що на руці в неї рана, він протягнув її руку ближче до себе.
— Де ти вже так поранилась? — Хотя це більше похоже на укус.
— Уві сні ця лисиця мене укусила, вона була зла на мене...
— Зла?
— Так, вона сказала що дасть мені останній день, і те що за кожну працю потрібна бути винагорода.
—Можливо вона хоче щоб ти їй подякувала за те що вона зробила.
— Можливо.
— Давай тоді поснідаємо, і поїдемо в цей старовинний храм.
— А Хелен? Я їй обіцяла провести час у двох.
— Тоді нехай їде з нами.
Женя вже одягнута в звичайний одяг зайшла в вітальню. Кіра навіть не замітила що весь цей Ваня тримав її за руку. Дівчина швидко поставила руку за спину. Сестра це замітила і усміхнулась.
— Довго ж ти його будила.
— Ладно, я йду переодягатись.
Дівчина пішла в свою кімнату. "І яким боком я навіть не замітила те, що весь цей час він тримав мене за руку?"
Переодягнувшись вони пішли в ресторан, там поснідавши локшиною Кіра запитала.
— Слухай Хелен, а давай поїдемо в старовинний храм.
— Який ще старовинний храм?
—Він знаходиться біля гори.
— Не хочу я ні в які храми.
— Як з Хиро ходити по різних храмах так ти це можеш, а як з рідною сестрою, з якою ти довгий час не бачилась так ти не можеш. Дівчина демостративно надула губи і схрестила руки.
— Ладно. — Сестра закотила очі.
— От і добре. — Кіра обняла Женю.
— Потрібно купити якісь солодощі для храму. — Сказав Ваня.
*В маршрутці*
Дівчина сиділа біля вікна, а Женя біля неї.
—Ніколи не думала, що мені прийдеться їхати цілих дві години до якогось там храму.
— Хелен, ти сильно змінилась з того часу, тим більше дві години це не так вже й багато.
— Знаєш що Жанна, я їду туди тільки тому, що ти так захотіла.
Кіра глянула у вікно. "Знала б ти для чого я насправді їду туди."
*Через 2 години, 15 хвилин*
Вони піднімались по сходах покриті мохом.
—Наскільки це повинен бути старовинним цей храм, якщо сходи вже покриті мохом. — Сказала незадоволено Женя.
—А по моєму це навіть виглядає красиво, як на мене це додає якусь нотку містики.
—Якої ще містики Жанна? Немає тут ніякої містики, і не було. — Незадоволено сказала сестра, вона обернулась в праву сторону, там біля дерева сиділа лисиця. — Дивись, яка красива лисиця з чорною плямкою посередині.
Кіра обернулась в той бік.
— Хелен, лисиця з білою плямкою, а не чорною.
—Я не сліпа, кажу ж вона з чорною плямкою.
—З білою. — Сказав Ваня.
— Яким боком? Ви що знущаєтесь з мене? Ось зараз сфотографую і покажу що вона з чорною плямкою. Сестра витягнула телефон і направила на лисицю, та швидко сховалась за деревами. — Ну ось, не встигла.
Вони піднялись по сходах та підійшли до храму. Кіра кинула жменю солодощів та монетки в коробочку. Два рази хлопнувши в лодоні вона закрила очі. "Дякую, за те що сказали мені про те що може статись, вибачаюсь за те, що зразу не подякувала." Вона відкрила очі, Ваня з Женею, все ще були з закритими очима, почувши якийсь шум ззаді дівчина обернулась. Лисисця сиділа біля струмка, їй здалось неначе вона усміхалась, вона показала на сходи, неначе хотіла щоб ми пішли.
—Жанна на що ти дивишся? — Запитав Ваня доторкнувшись до її плеча, вона на секунду обернулась, але лисиця вже пропала.
— На струмочок, слухай яка зараз година? — Запитала Кіра, хлопець подивився на наручний годинник і його очі округлились.
—Пройшло більше двох годин, нам потрібно бігти на автобус, а то не встигнемо.
— Не може такого бути, зараз ж..... Почала говорити сестра і глянувши в свій телефон не договорила.
— Потрібно бігти, лишилось дві хвилини. — Сказав Ваня і вони побігли по сходах вниз, коли вони спустились, Женя впала і поранила ногу.
—Хелен ти як? — Запитала Кіра і подивилась на рану, коліно було в крові.
— Нічого серйозного, але ми вже не встигли на автобус. — Ваня глянув на годинник.
— А коли наступний автобус? — Запитала дівчина.
— Завтра о 6 ранку.
— Потрібно подзвонити в таксі. — Сказала Женя і витягнула телефон, але зв'язку не було.
— По картах тут недалеко селище, можна піти туди. — Ваня подивився на Женю. —Ти сама йти можеш чи ні?
Сестра швидко встала з землі і сказала.
—Можу.
Через десять хвилин вони були вже в селищі, там хлопець побачив якогось чоловіка і запитав щось в нього на японській той закивав і запросив їх у дім.
— Що ти йому сказав? — Запитала Кіра.
— О, так ви українці? — Мене Олег звати.
— Так ви українець? — Здивовано запитав Ваня.
— На половину, моя мати була українкою.
Вони зайшли в дім, Олег обробив рану Жені і заварив їм чаю, за столом він запитав.
— І як же ж вас сюди занесло?
— Ми були в храмі, і ми не втигли на автобус.
— Таке інколи буває, хоча гостей відвідати цей храм дуже мало.
— Цікаво чому ж.
— Не знаю, можливо тому що він далеко знаходиться, храм магічний і не знаю чому його рідко хто відвідує.
— Магічний? — Здивовано запитала Кіра.
— Так, біля нього лисиця живе, яка охороняє його, в неї є плямка по середині, вона немає одного відтінку, а різних, один колір можуть бачити тільки ті люди, які зв'язані долею.
Кіра здивувалась. "Якщо це правда, це виходить, що я з Ванею зв'язано долею.."
— Залишитесь сьогодні в мене на ніч, а завтра зранку поїдете маршруткою.
—Дякую вам. — Сказав Ваня.
"Можливо він знав про цей храм, і про цю лисицю, і хотів перевірити чи справді ми бачимо один колір, це виходить що я йому подобаюсь... Ні, не вірю."
Несподівано перед очима все поплило, і дівчина побачила свою сестру в шкірі якої були черв'яки, глянувши на Олега, Кіра побачила що в нього немає очей. Він був похожий на скелета обтягнутого сухою покритою плямами шкіру. Але через пару секунд все минуло.