1 квітня. Надворі ще було темно, коли Аріна прокинулась. Годинник показував 06:00. Вона не стала валятись у ліжку — сьогодні хлопці знову вирушали до Львова, і вона хотіла підготувати щось особливе. Тихенько піднявшись, щоб не розбудити Рафа, вона пішла на кухню.
Вже за півгодини на сковорідці шкварчали ароматні сирники. Дівчина вклала частину в термобокс для себе в дорогу, а інші — обережно поклала в красивий контейнер і перев'язала стрічкою.
— Для тебе, з натхненням і турботою, — написала на маленькому аркушику й прикріпила до кришки.
О 7:00 вона вже стояла під дверима Вови. Той, ще в спортивному костюмі й трохи заспаний, відчинив їй з усмішкою.
— Що це за ранковий рейд? — запитав, дивлячись на коробочку в її руках.
— Сніданок чемпіонів. Сирники. Тільки не з'їж усі сам — поділись хоч з хлопцями, — підморгнула Аріна.
Він обійняв її за талію й прошепотів:
— Ти просто золото, а не дівчина. Мені точно з тобою пощастило.
— Ще скажи це після гри, коли заб’єш гол, — відповіла вона з хитрою усмішкою.
— Добре, домовились. Один гол — один поцілунок, — пожартував Вова.
— Якщо два? — засміялась вона.
— То готуйся — не відпущу тебе з трибун.
Ангеліна також їхала і вони знову їхали разом на машині
Дорогою до Львова в машині панував гарний настрій. Аріна за кермом, Ангеліна поруч, музика грає на фоні, а весняне сонце заглядає крізь вікна. Дівчата обговорювали плани на майбутнє, сміялися, згадували моменти з відпочинку.
— Арін, ти тільки не падай, але я маю тобі щось сказати, — серйозно почала Ангеліна.
Аріна миттєво напружилась і повернула голову до подруги.
— Що трапилось?
Ангеліна зітхнула, зобразила знервованість і прошепотіла:
— Я… здається, вагітна.
Машина трохи смикнулась — Аріна різко загальмувала біля світлофора й втупилася на Ангеліну з круглими очима.
— Що?! Ти серйозно? Від кого?! Від Колі?
Ангеліна не витримала і вибухнула сміхом:
— Та жартую я! 1 квітня! Ну Аріно, ти б себе бачила! Якби я була вагітна то би я не сказала про це в такій атмосфері.
Аріна спершу завмерла, а потім почала сміятись так голосно, що навіть сигнал з машини позаду не зупинив її.
— Господи, ти мене ледве не довела! Я вже думала, як Колі казати, — сказала вона, витираючи сльози зі сміху.
— Ну, якщо він заб'є сьогодні, то може й не тільки жарт буде, — знову підморгнула Ангеліна.
— Все, тримайся, — засміялась Аріна, — тепер я готую помсту.
Тим часом в автобусі команди
Вова достав сирники і відкрив контейнер.
І на весь автобус став цей аромат
— Ну все, тепер терпіти не можу, давай сюди, — засміявся Коля, тягнучи руку до Вови. — Це Аріна тебе так балує?
— Ага, сьогодні зранку мені вручили "сніданок чемпіона", — з гордістю відповів Вова.
— Ну Аріна, звісно, майстриня — комусь сирники, комусь фотки, — підколов Ванат.
— Головне, щоб і на матч завтра натхнення вистачило, — додав ще один із гравців, жартівливо підморгнувши.
В автобусі стояв аромат теплого сиру, ванілі й трохи карамелі — всі одразу згадали домашню кухню. Один за одним хлопці почали просити хоча б "по кусочку". Вова, спершу опираючись, здався — Аріна зробила не лише для нього.
— Добре, але з кожного — по голу, — сміючись, сказав він, роздаючи сирники.
— Якщо ми виграємо, просимо Аріну пекти на кожну виїзну! — пролунало з кінця автобуса.
Після приїзду до готелю Вова вирішив написати Аріні:
— Сирники пішли в команду. Не втримався. Всі в захваті.
Через хвилину прийшла відповідь:
— Ти хоть собі залишив?
— Да, пару штук собі лишив. А хлопці майже билися за ті сирники.
— Ага, значить, тепер пекти на 23 ротів? Та я краще фотографуфати буду.
— Ну як мінімум, після перемоги — святковий пиріг. Так хлопці сказали.
— Добре. Але якщо завтра виграєте — печу. Якщо ні — їсте в їдальні, ясно?
— Домовились. Тепер точно будем старатись.
Аріна з усмішкою закрила чат.
І сказала Ангеліні:
— Вони там мої сирники як преміальні ділять. Ну хай тільки не програють, бо пирога не буде.
— Тепер вних натхнення є.- сказала Ангеліна.
Вечером після тренування Аріна і Ангеліна з хлопцями вирішили піти погуляти по вечірньому Львову
Вечірній Львів зустрів їх легким весняним вітерцем і затишними вуличками з ароматом кави. Вони гуляли вулецею, сміялися, зупинялися біля ліхтарів, щоб зробити фото. Вова тримав Аріну за руку, Коля жартував, а Ангеліна знімала сторіс.
— Пам’ятаєш, як ми тут були на екскурсії у 9 класі? — запитав Вова, обіймаючи Аріну.
— Пам’ятаю. Тоді ти на мене вилив бутилку води — усміхнулась Аріна.
— Та то не я! То... випадковість була, — засміявся Вова.
Під кінець вечора вони сіли в кав’ярні на Площі Ринок. Пили гарячий шоколад, обговорювали завтрашній матч і просто насолоджувалися моментом.
— Завтра граємо для вас, дівчата, — сказав Коля, підморгуючи Ангеліні.
— Тоді ми в першому ряду з плакатами, — засміялася Аріна.
— Тож ти мала фотографувати матч, чи щось змінилося?- запитала Ангеліна.
— Та нє нічого не змінилося просто цього разу я не головний фотограф то можу із трибун фотографувати.
Через 10 хвилин вони пішли до кав'ярні.
Після кав’ярні вони вийшли на терасу з видом на вечірнє місто. Львів вогниками ніби зізнавався в коханні. Вова тихенько відвів Аріну трохи осторонь.
— Хвилинку, — сказав він, діставши з кишені маленьку коробочку.
— Що це? — здивовано прошепотіла Аріна.
— Спокійно, не панікуй, не обручка... поки що, — усміхнувся Вова. — Це просто маленький знак. Щоб ти пам’ятала, що ти для мене — більше, ніж просто "дівчина дитинства".
Він відкрив коробочку — всередині був кулон у формі фотоапарата, а всередині — крихітне серце.
— Бо твоя пристрасть — фотографія, а моя — ти, — прошепотів він і поцілував її ніжно, але пристрасно.
Під зоряним небом Аріна притулилась до нього:
— Якщо ти завтра заб’єш, то знаєш кому присвятити.
— Навіть не сумнівайся, — відповів Вова, стискаючи її руку.
Через хвилину Аріна і Вова повернулися до друзів.
Через пару хвилин Ангеліна видала такі слова :
— Аріна, а ти ж казала, що між вами нічого не буде) — вигукнула Ангеліна з усмішкою.
— А ти казала, що в тебе просто "приятельські обійми" з Колею, — з усмішкою відповіла Аріна.
— Та я хоч не брехала сама собі! — засміялась Ангеліна.
— Я не брехала… просто ще не знала, що він так цілується, — підморгнула Аріна і вся компанія вибухнула сміхом.
Через деякий час всі пішли до готелю.
Коли вже майже розходилися по номерах, Вова затримав Аріну біля входу в готель.
— Постривай… — він взяв її за руку й подивився в очі. — Сьогоднішній вечір був ідеальний. Але знаєш, чого йому бракує?
— Чого? — запитала Аріна, вже здогадуючись.
— Твого поцілунку на ніч, — прошепотів він, нахилившись ближче.
Вони поцілувалися просто під світлом старовинного ліхтаря, серед нічної тиші Львова. Місто ніби завмерло навколо них, залишивши тільки двох людей, що давно перестали бути просто друзями.
— Спи солодко. Завтра для тебе буду забивати, — сказав Вова і провів її поглядом до дверей.
_____________
Тг: brazhkoua
Чекаю від вас активу в телеграмі і тут.
Від вас актив від мене розділ.
2-3 людини до телеграму і буде розділ.