Дочекайся мене п?сля школи

Сорокахвилинна класна година закінчилася досить швидко.

Коли пролунав дзвінок, що сповіщав про закінчення заняття, Джван Фанцінь проігнорувала різкі звуки та продовжила: «Я пересаджу учнів протягом наступних двох днів. Учні, які мають думки чи зауваження щодо розсаджування, можуть прийти і поговорити зі мною наодинці в моєму кабінеті. Що стосується представників класу, ми продовжимо, як і раніше....»

Деяка людина зупинилася біля дверей класу.

Джван Фанцінь повернула голову і побачила там Ху Пана. Вони обидва прийшли до взаєморозуміння лише поглядом.

«Гаразд, давайте зараз перервемо цю зустріч. Я попрошу кожного з представників предмету встати та забрати домашнє завдання з зимових канікул.»

Як тільки пролунало слово «перервемо», голова Ю Фань одразу ж впала.

«Ю Фаню, я хочу поговорити з тобою про дещо, — холодно прозвучав голос Джван Фанцінь, — іди до мого кабінету і чекай. Я прийду після того, як поговорю з директором Ху.»

«...»

Через те, що класна година закінчилися нещодавно, вчительський кабінет все ще був порожній.

На столі Джван Фанцінь з одного боку лежав великий стос книг, а з іншого — її комп'ютер і навчальні матеріали.

Було лише невелике місце в центрі столу, яке можна було використати.

Прохолодний вітерець задував через вікно. Було дуже комфортно.

Ю Фань деякий час дивився на порожній простір, а потім приліг на стіл і заснув.

-

«Звикаєш до нового класу?»

«Так.»

«Звичайні класи просуваються повільніше, ніж перший клас. Тобі потрібно продовжувати робити практичні роботи, не зважай на це.»

«Так.»

«Твоя мама також дуже стурбована цим питанням. Вона спеціально подзвонила мені сьогодні вранці, і я сказала їй, що ця реорганізація класу — лише тимчасовий захід. Як тільки все заспокоїться, школа щось з цим зробить.»

Ю Фань довго тримав очі заплющеними, але так і не почув звичного та низького «так».

Він підняв голову з рук незадоволено подивився на стос книжок.

Побачивши того, хто стояв там, Ю Фань звузив очі.