Те Що Вже Не Повернути

Уже кілька днів я не випускала "Серце тіней" із рук. Воно наче стало частиною мене — я відчувала його тепло, пульс, який повторював ритм мого серця. З кожним днем символи на його поверхні починали ставати зрозумілішими. Раніше це були лише хаотичні лінії та візерунки, але тепер... тепер вони складалися в слова.

Я сиділа за своїм столом, розглядаючи його під світлом місячного сяйва, яке проникало у вікно. На темній поверхні почали проявлятися символи:

ᚠᚱᛁᛖᚾᛞ ᚨᛚᛚᛊ ᛖᛒᛏ ᛏᚺᛖ ᛋᚺᚢᛞᚾᛖᛋᛋ ᛟᚠ ᛏᚺᛖ ᛏᛁᚾᛖᛊ.
ᛏᛟ ᚹᛖᛚᛞ ᛏᚺᛖᛁᚱ ᛗᛁᚲᚢᛚᛚᚨᚱᛊ,
ᚨᛚᛚᛊᛏᛟ ᚲᛟᛗᛒᛁᚾᛖ ᛏᚺᛖᛁᚱ ᛋᛏᛖᛖᛚ ᚹᛁᛏᚺ ᛏᚺᛖ ᚨᚱᛏᛖᚠᚨᚲᛏ
ᚠᚱᛟᛗ ᛏᚺᛖ ᛗᛟᚢᛞᚠᚢᛚᛖᛟᛖᚾᛖ ᚨᚾᛞ ᚨ ᚲᛚᛟᛞ ᛟᚠ ᛒᛚᛟᛟᛞ.

Моє серце калатало. У перекладі це означало:

"Щоб знищити тіні, потрібно в серце тіней вставити кинджал, з’єднаний із артефактом із мавзолею, та краплею крові напівкровки."

Я відкинулася на спинку стільця, відчуваючи, як мене огортає розуміння. Тіні. Їх можна знищити. Але яким буде наслідок? Що станеться зі світом після цього?

Я обережно поклала "Серце тіней" на стіл і, ковтаючи клубок у горлі, підвелася. Це надто важливо, щоб мовчати.

Я викликала Даміана та Ардена до своєї кімнати. Вони прийшли майже одночасно, хоча їхні погляди при зустрічі були напруженими.

— Що сталося? — запитав Даміан, як тільки ми зачинили двері.

— Я щось зрозуміла, — почала я, дивлячись на них обох. — "Серце тіней" почало відкриватися мені. Я розумію його напис.

— І що там? — наполягав Арден, але його голос був спокійніший, ніж зазвичай.

Я розповіла їм про напис і те, що потрібно зробити.

— Напівкровка, — пробурмотів Арден. — Ви усвідомлюєте, що це означає?

Даміан перехопив погляд Ардена. В повітрі повисла напруга.

— Це може бути будь-хто, але... — почав Даміан.

— Але не я, — перервав його Арден, скривившись.

— Не поспішайте, — втрутилася я. — Ми повинні все продумати. Це не тільки про вас чи про мене. Ми з вами зараз в одній команді, подобається вам це чи ні.

Настала тиша.

— Нам потрібен план, — тихо сказав Даміан.