Небезпечна для серця

Вів'єн -«Останній квиток»

Нью-Йорк під крилом літака світився, мов казковий мегаполіс. Море вогнів, мерехтливих, неспокійних. Вів’єн ніколи не бачила нічого подібного. Її пальці стиснули підлокітник, але не від страху — від передчуття. Вона не тікала. Вона летіла до себе нової.

У неї за плечима були розбиті мрії, занадто рано прожиті втрати, чоловік, що любив її кулаками, і тиша в будинку, де колись сміялася її мама. І ще — англійська. Ідеальна. Надбання, яке не змогли вбити ні бідність, ні страх.

У кишені — зворотний квиток. Страхова нитка. Але Вів’єн знала: вона його ніколи не використає. Вона навіть не мала наміру.

---

— Таксі! — її голос розрізав нічну вологу. Вона стояла біля виходу з аеропорту, з валізою, обличчям, втомленим після перельоту, і прямою спиною.

— Куди? — буркнув водій.— У Бруклін. Сорок восьма вулиця.

Її інтонації були чіткі, вимова — майже без акценту. Водій окинув її поглядом, кивнув. Вона сіла в салон, вдячна за тепло та коротку паузу без зусиль.

Дорога була сповнена контрастів. Яскраві білборди змінювались темними закинутими будівлями. Люди переходили вулиці з кавою в руках, машини гуділи, вікна світлились — у кожному жило своє життя.

"Я вже тут," — подумала вона. — "І я не зникну."

---

Квартира була крихітна. Стара підлога, рипучі двері, вікно, яке не зачинялося до кінця. Але вона була вдячна. На стіні — плями від попередніх орендарів. На підлозі — один матрац, невеличкий стіл, лампа. Ні ковдр, ні подушок. Вона заснула, загорнувшись у пальто.

На ранок прокинулась від сирени десь за вікном. Зібрала волосся, одягла акуратну сорочку й штани, які не зминались. Поглянула на себе в дзеркало — не дівчинка. Жінка. Та, що вижила. Та, що починає.

Усі наступні години вона ходила від дверей до дверей. В її словах не було сумнівів:

— Доброго дня. Я нещодавно переїхала. Маю досвід у сфері обслуговування. Говорю англійською вільно. Вчусь швидко. Можу почати хоч зараз.

Дехто кивав чемно, дехто навіть щиро. Але щоразу — «Ми вже взяли», «Залиште резюме», «Можливо, пізніше».

Коли сонце почало хилитись, Вів’єн вже не чекала дива. Та, проходячи повз напівтемний бар із потертим неоном на вивісці, вона чомусь зупинилась. Було щось у цьому місці — тиха зухвалість, мов виклик. Вона відчинила двері.

Запах старого дерева, алкоголю й смажених крилець ударив одразу. За барною стійкою стояла жінка з яскраво-червоним волоссям і татуюванням на ключиці.

— Ви шукаєте персонал?— А ти шукаєш роботу? — не відриваючи погляду від телефону, пробурмотіла барменка.

— Так. Є досвід. Вільна англійська, хороша пам’ять, гарна реакція. Можу почати хоч завтра.

Тепер вона підняла очі.— Ходи до Ральфа. Кабінет позаду, біля складу. Якщо витримаєш його погляд — беруть.

Ральф був схожий на ведмедя. Великий, похмурий, з втомленим обличчям. Коли Вів’єн зайшла, він навіть не підвів голови.

— Мені сказали, ви шукаєте офіціантку.— Не шукаю. Але якщо ти не скандалиш, не спізнюєшся й не клеїшся до клієнтів — завтра о п’ятій. Чорна уніформа, без парфуму. Почнеш із підлоги.

Вів’єн кивнула:— Домовились.

Вона вийшла з кабінету і нарешті дозволила собі вдихнути глибше. Усміхнулась. Бар смердів потом і тютюном, але для неї це був перший крок.

---

Вона повернулась того ж вечора. Просто посидіти, поспостерігати. Вивчити місце. Пам’ятала кожну деталь: де зберігають серветки, як дівчата розносять замовлення, хто що п’є.

І саме тоді — помітила його.

Він сидів у найтемнішому куті, мов тінь. Темний костюм. Пальці спокійно обертали келих червоного вина. Його постава — невимушена, але впевнена. А очі…

Очі були надто уважні.

— Ти новенька? — сказав він тихо, але його голос пройшов крізь шум бару.

— Так. Щойно взяли. Завтра мій перший день.

— Сподіваюсь, надовго. Це місце давно потребувало нової енергії.

Вів’єн не кліпала. Його погляд змушував шкіру мурашитися, але не з ляку — з чогось… іншого. Небезпечного. Незрозумілого.

— Побачимо. Я не з тих, хто легко здається.

Він підняв келих. Усмішка торкнулась куточка його вуст. Занадто спокійна. Занадто впевнена.

Вона повернулась до стійки, але ще довго відчувала на собі його погляд.

Це не було просто знайомство. Це була зустріч з кимось, хто зламає її плани.А можливо — і її саму.