Залишся з? мною

Нас застукав Гаррі. Голосно сміючись він різко відчинив двері й п'яним тоном мовив:

-А чим ви, дітки тут займаєтесь? - після цих слів знову пролунав гучний сміх, потім Гаррі підійшов до нас і міцно обійняв. - Як же я вас обох люблю-ю-ю. Пішли на вечі-і-ірку. Будь ласочка-а-а, Бет, ну пішли, пішли, пішли-и-и, - він жалісливо поглянув на мене.

- Братику, ти ж знаєш, що вечірки-це не моє.

- Знаю, але мені ПОТРІБЕН АДАМ!!! Він мій найкращий друг вже о-о-ой як багато років. Я думав приїде. Будем пити. Тусити. Знову пити. Кайф, - весь цей час Гаррі продовжував висіти на мені з Адамом. -А зараз що я бачу? Перша туса, а Адам не тусить. Я такий питаю:" Чо не тусиш?", а він такий не тушу і всьо. Аззахазщвзаз. Ти розумієш? ТУШУ. Ахахахза. Прикольне слово, треба буде у пісні використати...

- Гаррі, ти н...

- Ш-ш-ш-ш-ш. Я не договорив. Так от. Не доганяю чого Адам як овоч сидить, а потім то догнав. Макітра варить! Йому сумно, тому що не має-є-є... Барабанний дріб... Бет. Йому нудно без тебе. Тому, люба сестричко, збирай свій зад і бігом на вечірку.

Адам голосно засміявся, а я підхопила.

- Давай просто вкладемо його спати, - сказав він.

- Знаєш, напевно все ж піду. Не так давно я завдала клопотів Гаррі, нехай відтягнеться.

- О-о-о, це по-нашому. А то тільки кривдиш і кривдиш мене, а я ж хороший такий. Відповісти не можу. От, розумієш Адаме, добра я ду-у-уша. Щирий таки-и-ий. А таким бути не треба, от знаєш...

Далі п'яну дурню Гаррі я не чула, адже хутко побігла в свою кімнату. Боже, Боже, Боже... Що ж вдягнути. Так, так, так, так, так...

Після п'яти хвилин паніки, мій вибір впав на літню, багряну сукню і білі кеди. На швидку руку я заплела не акуратний риб'ячий хвіст, а губи підкреслила темно-червоною помадою. На цьому мій образ завершився.

Коли я спустилася, то побачила, як п'яний Гаррі лежить на дивані й викрикує слова з пісні "It's my life", а Адам знімає це на відео.

- Не хочеться переривати концерт, але я готова.

Адам глянув на мене, а Гаррі продовжував "співати".

- Яка ж ти красива, Бетані Амелія Кларксон.

- Ходімо, Адаме Метью Еванс.

- Не називай мене так, - з грайливою серйозністю сказав він.

- Пізно, Метті, пізно.

- Ах, отже так.

- Ага, - відповіла я, лукаво посміхаючись.

- Ну ти догралася, - після цих слів

Адам швидко підбіг і закинув мене на плече. Щойно я це збагнула, як він уже ніс мене до свого будинку, а за нами, все ще співаючи, плентався Гаррі...