Залишся з? мною

- О. Боже. Мій. Леді, я осліплений вашою красою, - прокричав Джуліан, коли я вийшла зі своєї кімнати.

Я посміхнулась і підійшла до дзеркала, яке розміщувалось у вітальні. Довга сукня, на яку пішла вся моя зарплатня за минулий місяць. Я в неї просто закохалася. Сама по собі, основа сукні була кремового кольору, проте по верх неї вшита прозора тканина, з вишитими трояндами. Для того, щоб вона не тяглася по підлозі, я була змушена вдягти ненависні підбори, а образ доповнила елегантним кольє, яке мені позичила Моніка. Вона ж майстер мого макіяжу і зачіски. Я подумки дякувала за її терпіння , адже моє пряме від природи волосся не так вже й легко крутиться, тому для того, щоб привести локони в порядок, пішла не одна година.

- Коли твій літак? - спитав Джуліан.

- Ти справді думаєш, що я в такому вигляді полечу? Мене підвезе Брендон.

Моніка і Джуліан одночасно загуділи і багатозначно глянули на мене.

- То ви тепер пара?

- Ні. Зовсім ні. Йому просто по дорозі. Він збирався заїхати до брата, який живе неподалік від місця весілля.

- Бетані, у Брендона немає брата.

- Тоді до кузена. Яка різниця. Ми просто друзі.

І знову ці двоє перезираються між собою.

- Бетані, тільки сліпий не помітить, що він не байдужий до тебе.

Раптом, мене ніби кип'ятком ошпарило. Я згадала всі моменти, які ми з Брендоном проводили разом. Він щодня ходив зі мною в книгарню, щоразу підвозив на зйомки шоу, а потім чекав поки вони скінчаться і відвозив назад. Інколи ми ходили в кіно. Але чомусь я це сприймала за прояв дружби. Коли я розповіла про весілля Майка і Кейті, він одразу запропонував мене підвезти і тільки потім виявилося, що його кузен живе неподалік.

- Дурня це все. Між нами не більш ніж дружба, - виправдовувалась я. - А зараз, діточки, побажайте мені хорошого вечора і не сумуйте тут.

- Повеселися там за на-а-ас, - кричали мені у слід Джуліан і Моніка.

Я вийшла з під'їзду, де біля машини вже чекав Брендон. Побачивши мене, він декілька секунд просто здивовано дивився, а потім невміло почав добирати слова:

- Ти така...Боже...ти...це ж...

- Сприйматиму це за комплімент, - усміхнулась я і сіла в машину, дверцята якої він тримав відчиненими.

Всю дорогу ми розмовляли і якби я не намагалася це приховувати, в голову мені все ж засіли слова Моніки і Джуліана. Брендон це помітив, тому відверто спитав:

- Ти якась більш мовчазна. Сьогодні щось не так?

Мені не хотілося втрачати хорошого друга, але необхідно розставити всі крапки над "І". Я досі не готова відпустити Адама. Він мені все ще потрібен. І якби я не намагалася не думати про нього, кожну вільну хвилинку, мої думки забирав саме Адам.

- Брендоне, слухай, мені потріб...

Раптом у нього задзвонив телефон, перервавши мої слова.

- Одну хвилинку. - попросив Брендон, а потім відповів на дзвінок, - Привіт, Луїз. Завтра я вже повернуся до тебе. І я безмежно сумую. Люблю тебе.

Хух, Луїза. Мені ніби від серця відлягло. Я виявилась права, а Моніка з Джуліаном напридумували собі щось. На мене глянув Брендон:

- Ну, ти розповідала чому сьогодні схожа на лимон.

- Я просто швидше хочу зустрітися з друзями. От і все, - з посмішкою мовила я.

- Ну, довго чекати не доведеться. Ми вже якраз під'їхали.

Машина зупинилася і в мене мало не вистрибнуло серце.

От і все. Можливо саме це шанс все змінити.