Св?т хоче, щоб я розлучився/全世界盼我闹离婚

Жон Сяо не вперше чув, як Вень Янь зізнається йому у своїх почуттях.

За той час, що Вень Янь жив у нього вдома, він часто заявляв про свої симпатії та антипатії, обсипаючи його солодкими словами, наче вони нічого не коштували. Здавалося, що Вень Янь перетворився на солодкомовного маленького хитруна, який говорив так багато, що навіть йому самому стало байдуже.

Але сьогодні це "подобається" було інакшим. Воно ховалося серед гілок і листя, м'яке, як вода, що всоталася в його голос, ніби боячись потривожити місячне світло і чистий вітерець.

Схожий на пір'їнку, він приземлився на серце Жон Сяо, трохи лоскочучи і трохи завдаючи болю.

Під вогнями міста Жон Сяо подивився на Вень Яня.

Вночі, під тінню дерев, Вень Янь був одягнений у довгий одяг з білою основою і червоними смугами. Його очі були яскраві, як зоряне світло, кожна риса обличчя чарівна і симпатична.

Він був ще таким молодим, достатньо молодим, щоб хотіти простягнути своє серце до того, кого він любив, щоб показати, наскільки сильна його любов.

Це "подобається" було надто легким, наче його можна було розсипати всюди, але водночас воно здавалося й надто важким, наче могло розбитися, якщо його не впіймати.

Вень Янь почувався трохи ніяково, але з нетерпінням чекав на відповідь Жон Сяо.

Однак, врешті-решт, Жон Сяо не відповів йому.

Під час цього свята Бога Пір'я, що відбувається раз на двісті років, багато демонів у Місті Тіньових Гір мали таємні романтичні побачення. Однак Жон Сяо та Вень Янь не були серед них.

Уникаючи пристрасного погляду Вень Яня, Жон Сяо недбало змінив тему. "Пора спускатися, ось-ось почнеться виступ русалоньки."

В ту мить, коли Вень Янь почув цю відповідь, в його серці стало порожньо.

Це було схоже на те, як холодною водою облили радість у його серці.

Йому стало трохи сумно, але врешті-решт він нічого не сказав. Він слухняно дозволив Жон Сяо взяти себе за руку і віднести його назад на землю.

Незабаром після цього русалка почала співати і танцювати.

Театр був якраз за цією вулицею. Квитки Жон Сяо та Вень Яня були в ложу у центрі. Зал був повний глядачів, а сцена - прозорим і бездонним басейном, що дозволяло русалкам вільно рухатися.