Св?т хоче, щоб я розлучився/全世界盼我闹离婚

Коли Жон Сяо прибув до вілли біля гірського струмка, на небі вже почали з'являтися перші проблиски світанку.

Юй Бу Вень позаду нього розвантажував багаж, а він сам стояв на височині, оглядаючи густі дерева в горах.

Навіть узимку ці дерева залишалися вічнозеленими.

Раніше він часто приїжджав сюди на відпочинок, щоб уникнути настирливості з боку Бюро контролю демонів.

Тут навіть сигнал мобільного зв'язку блокувався бар'єром, і щоб зв'язатися з ним, доводилося використовувати чарівні голосові передачі.

Тому Жон Сяо завжди любив це місце.

Але, стоячи тут сьогодні й дивлячись на віллу, яка ще не була освітлена, він відчував, що воно стало занадто самотнім.

Тут було майже беззвучно, лише чути, як у горах співають птахи та дзюрчить вода.

Юй Бу Вень уже заніс багаж усередину.

Жон Сяо відвів погляд і зайшов у віллу.

Усередині засвітилися кілька ламп, і їхнє сяйво стало єдиним теплим світлом серед безкрайніх дикої природи.

А тим часом у сім'ї Вень.

Жон Сяо пішов майже на цілий день, але Вень Янь усе ще не прокинувся.

Вень Лоцзян і Цяо Шань не хвилювалися.

Жон Сяо попередив їх, що через значні зміни в пам'яті Вень Янь може довго не приходити до тями.

Однак у його нинішньому стані цей короткий сон не мав би на нього сильно вплинути.

Але попри це, обоє сьогодні не поїхали в компанію, що бувало рідко, а просто сиділи у вітальні від світанку до заходу сонця, не бажаючи навіть розмовляти.

Минув деякий час, і Цяо Шань зітхнула, запитавши Вень Лоцзяна:

"Як гадаєш, коли Янь Янь прокинеться, він дійсно все забуде?"

Вень Лоцзян також важко зітхнув і відповів:

"Пан Жон особисто втрутився. Як же Янь Янь може щось пам'ятати?"

Цяо Шань задумалася над цими словами, але неспокій не покидав її серце.

Вона згадала, як вони вперше привели Вень Яня в будинок Жон Сяо, пригадала його щасливу усмішку за останні пів року й те, як він дивився на Жон Сяо...