Крок до в?чност?

- Ти сьогодні обирала дитячі речі. - починаю розмову. - Це для дитячих будинків, так?

Кидаю свій погляд на Емері. Вона усміхається.

- Так, це для дитячого будинку. - її голова повернулася в мою сторону, тепер я в центрі уваги. - Коштів, які жертвують вистачає лише на найнеобхідніше. Таких речей, як нові іграшки чи нарядні речі й солодощі, дуже не вистачає. Головним є забезпечити їм дах над головою, охайний одяг та корисну їжу.
Діти дуже радіють, коли отримують подарунки.

На дорозі затор, тому ми зупиняємося.
Не можу не глянути на Емері, я не хочу припиняти дивитися на неї.

- Чому саме, ти допомагаєш їм? - однією рукою я накриваю жіночу долоню.
Я чую, як важко вона видихає, перед тим, як відповісти.

- Мій батько розповідав мені про своє дитинство, у нього не було хорошого одягу, іграшок. Тому моє дитинство було повне всього, що я хотіла. Якось я подумала, що не правильно мати все, коли інші не мають нічого. Мені хотілося допомогти, тому я почала допомагати дитячим будинкам і сімʼям, які не можуть забезпечувати свою дитину всім.

Мої губи розтягуються в усмішці. Я зачарований її добром, щирим серцем і відвертістю.

- Ти надто прекрасна. - натискаю на газ, рушаю.

Емері надто прекрасна для мене, мого гріховного світу.

Вона заслуговує на чоловіка, котрий кохатиме її, буде піклуватися і даруватиме казку.

Розумію, що потрібно відпустити її, але не можу.
Я закохався в цю жінку до божевілля.

І поки людська частина кричить, щоб я не втягував Емері в жорстокий світ, інша моя частина, темна частина мене, шепоче мені, як сильно я жадаю її. Вона переконує мою підсвідомість, що Емері зможе мене покохати і прийняти цю пітьму.

Мою увагу швидко привернула автівка позаду нас.
Я впізнаю її, так само швидко, як і того хто за кермом.

- Блять. - лайнувся я натискаючи на газ до упору, чим лякаю Емері.

- Флавіо! - стурбовано вигукує жінка. - Хто ті люди? - її мозок працює швидко, вона розуміє все краще ніж я сподівався.