Тепло серця п?д час бур?

Микола досі пам’ятав той вечір, коли вперше побачив її в спортивній залі. Її легка посмішка, невимушена енергія і особливий шарм одразу зачепили його. Розмова тоді вийшла легкою і природною, хоча й тривала всього кілька хвилин. Він був упевнений, що їхні шляхи ще перетнуться — він жартував із нею, говорив про життя і сміявся так, як давно не сміявся.

Вже вдома він, наче обпікшись, усвідомив: він не взяв її номер. Не запитав навіть, як її звуть. Звичка завжди тримати під контролем усе навколо підвела його саме тоді, коли це було найважливіше.

Він почав ходити до зали частіше. Кожен візит наповнював його новою надією, що вона з’явиться знову, що він випадково побачить її серед людей, або хоча б отримає шанс зустрітися очима і сказати кілька слів. Але минали дні, тижні, а її все не було. Скільки він не вдивлявся в обличчя навколо, намагаючись розгледіти знайомі риси, жодне з них не було її.

Микола не хотів зізнаватися собі, але поступово змирився з думкою, що більше її не побачить.

На наступний день в офісі Миколу накрила легка апатія. Він думками повертався до випадкової зустрічі, знов і знов уявляючи, як міг би попросити її номер. Він сидів за столом, але погляд його був спрямований у порожнечу.

Олег:Ну що, Колю, все ще думаєш про ту дівчину? — підсів до нього чоловік.

Микола кивнув, трохи посміхаючись.

Миколи: Дивно, правда? Я навіть не пам'ятаю її імені, але так хотів би побачити її знову. Наче насправді щось важливе втратив.

Олег уважно подивився на нього й усміхнувся.

Олег:Соломія, здається, її звати.

Микола здивовано глянув на друга.

Микола:Серйозно? Ти щось знаєш про неї?

Олег розсміявся, але трохи задумливо.

Олег:Так, бачив її кілька разів у залі, теж звернув увагу. Але вона наче вже зникла. Казали, що недавно переїхала в інше місто через роботу чи щось таке.

Ця новина для Миколи стала справжнім ударом. Він мовчав, не знаючи, що відповісти, а Олег продовжував.

Олег:Бачиш, іноді буває таке. Але ти ж знаєш, Коля, світ тісний. Може, ще зустрінеш її. А може, це знак, що треба відпустити й не триматися за випадкові зустрічі?

Микола зітхнув і кивнув.

Микола:Можливо, ти й правий. Але чомусь відчуття, що щось було не завершено, все одно не відпускає.

Олег:О, та ти романтик, друже— жартома підколов його Олег, піднімаючись з-за столу. —Важливі речі мають свій час, і якщо Соломія та сама, то ще буде шанс. А поки що – вперед до справ!

Микола посміхнувся, хоча десь всередині не відпускало відчуття, що Соломія залишиться в його пам’яті як те незігране, не закінчене.

Минали тижні, але Соломія, як і їхня коротка зустріч, все ще трималася в голові Миколи, навіть попри всі намагання зосередитися на роботі. У кабінеті Олег іноді підколював його, нагадуючи про “загадкову дівчину”, хоча в його словах було більше розуміння, ніж насмішки.

Одного разу, коли вони з Олегом залишились в офісі допізна, той, відкинувшись у кріслі, заговорив:

Олег:Знаєш, Колю, ти ж не перший, кого ця Соломія так зачепила. Я чув, вона з багатьма так: не залишає слідів, але ще довго не йде з голови. Може, в неї просто такий ефект — приходить і зникає так, що люди потім місяцями про неї думають.

Микола гірко посміхнувся:

МиколаТак, схоже, що я один із них. Чомусь, знаєш, важко відпустити. Може, це якесь безглуздя, але…

Олег похитав головою, перебиваючи його.

Олег:Це не безглуздя, Коля. У кожного бувають люди, які змінюють нас просто фактом своєї присутності, навіть якщо це лише кілька хвилин. Просто важливо, щоб це не перетворювалося на якийсь фантом, який заважає рухатися далі.

Микола:Словами, як завжди, кидаєшся мудро — усміхнувся Микола. —Але ж ти її не зустрічав, щоб розуміти, що я відчуваю.

Олег задумливо відповів: Може, і не зустрічав, але я теж знаю, як воно — відчувати щось до когось, кого бачиш лише одного разу. Просто у твоєму випадку це Соломія.

Наступного ранку в офісі вже кипіла робота, і вони швидко занурилися в нескінченні наради й звіти. Але Микола почав помічати, що його думки вже рідше повертаються до Соломії. Певно, слова Олега допомогли: він зрозумів, що це, можливо, і було просто випадковим спалахом, який мав змусити його поглянути на життя трохи по-іншому.

Після роботи, вже в спортзалі, Микола якось по-новому дивився на людей навколо. Він зрозумів, що йому подобається це відчуття можливостей і шансів. Може, Соломія просто залишила в його житті легкий слід, але тепер він був готовий рухатись далі — і впевнений, що якби доля знову дала йому шанс зустріти її чи когось подібного, цього разу він би вже не вагався.

Привіт! Щоб дізнатися спойлер, просто знайди виділене слово і відправ його в мій анонімний бот: @shapa152.🐍✨️