Тепло серця п?д час бур?

Серед ночі в кімнаті пролунав дзвінок. Соломія здригнулася, відчувши, як телефон завібрував біля неї. Коля, який тихо сидів поруч і тримав її за руку, також підняв голову.

— Хто це може бути в таку пору? — запитав він, його голос був трохи стурбований.

Соломія взяла телефон і, побачивши номер лікарні, зрозуміла, що не може ігнорувати. Вона піднесла слухавку до вуха.

— Слухаю, — її голос був трохи хрипким після сну.

На іншому кінці лінії почулося:

— Доктор Сотник, вибачте за пізній дзвінок, але у нас терміновий випадок. Ваш пацієнт, пан Іванчук, потребує негайної операції. Ми не можемо чекати, і ви єдина, хто може його прооперувати.

Соломія глибоко вдихнула, намагаючись зібратися.

— Добре, я вже їду, — коротко відповіла вона і поклала телефон.

Коля одразу насторожився.

— Соля, хто це? Що сталося?

Вона встала, намагаючись зібрати речі, але виглядала все ще слабкою.

— Це моя робота, Коля. У лікарні екстрений випадок. Я повинна йти.

Він встав, обережно підійшов до неї і взяв за руку.

— Ні, Соля. Ти щойно була на межі виснаження. Ти не можеш зараз піти. Скажи їм, що ти не в змозі, або нехай знайдуть когось іншого. Ти теж людина, і тобі потрібен відпочинок.

Вона м’яко звільнилася від його руки, подивившись на нього з теплом і водночас твердістю.

— Коля, я не можу так. Це життя людини. Якщо я не поїду, він може не вижити. Прошу, зрозумій мене.

— Але ти важлива для мене, Соля, — сказав він, намагаючись приховати тривогу в голосі. — Я не можу дозволити, щоб ти себе руйнувала.

Вона підійшла до нього, торкнулася його щоки і тихо сказала:

— Я обіцяю, що повернусь, як тільки зможу. І я в порядку, Коля. Мені просто потрібен твій спокій, щоб відчувати себе впевненіше.

Він зітхнув і кивнув, але все одно виглядав занепокоєним.

— Добре. Але я чекатиму тебе тут. І, якщо знадобишся, подзвони. Я приїду, навіть серед ночі.

Вона вдячно посміхнулася і швидко зібралася, поцілувавши його в щоку на прощання.