Св?т хоче, щоб я розлучився/全世界盼我闹离婚

Гори ? р?чки у св?т? людей (к?нець)75

Вень Янь нахилився й переконався, що Лі Джень не брехав. У ті часи юний господар ще не сформувався, був блідошкірим та милим, дійсно схожим на маленьку дівчинку.

Проте минуло вже стільки років, а Лі Джень досі бережливо зберігав ці фото. Це була справжня незмінна прихильність до його першого дитячого кохання.

З цікавістю Вень Янь запитав: "Але ж ваші демонські клани не надто переймаються питанням статі? Він гарний, і байдуже, чи це вродливий чоловік, чи прекрасна жінка. Чому тебе це так хвилює?"

Лі Джень пробурмотів із відчуттям образи: "Йому начхати на стать, а от мені — ні. Подивися на його статуру і цю вибухову силу... Ти думаєш, я зможу бути зверху..."

Вень Янь: "Ти вже занадто далеко зайшов у своїх думках."

Та як би Лі Джень не уникав свого першого кохання, у день весілля він усе ж опинився серед дружбів Вень Яня.

Серед інших дружбів були Цзінь Юецзе, маленький принц Примарного клану. Він рідко знімав свою домашню футболку, але цього дня вдягнув чорний костюм, створюючи витончений і благородний образ, немов вчений, у якого могли б закохатися лисиці-духи в романтичних новелах.

У цей день Вень Янь, на диво, прокинувся рано і не залишився ніжитися в ліжку.

Від нього просто випромінювалася нетерплячість — він хотів якнайшвидше одружитися з Жон Сяо.

Його зовнішність і так була рідкісною і видатною серед людей. А після ретельної підготовки демонськими майстрами макіяжу він виглядав немов небожитель під місячним сяйвом.

Несучи в собі кров божественного клану, він одягнув розкішну чорну мантію, вишиту золотими горами, річками, сонцем і місяцем. Це додавало йому природної величі та божественності.

На його чолі легким штрихом було нанесено зелений барвник, утворюючи маленький листок із золотими прожилками.

Коли він посміхався, цей штрих додавав йому живої чарівності, збурюючи серця всіх, хто його бачив.

Поруч із ним стояли Цяо Шань і Вень Лоцзян.

Вони спостерігали, як їхній син росте, і відчували водночас радість і легку тугу.

Вони досі пам'ятали день його народження, коли він був лише крихітним згортком, що тихо плакав у їхніх руках.