Проклята його коханням

Олівія

Я довго думала. Сумнівалася, мучилась. Щоранку прокидалась у його ліжку, притиснута до його грудей, і на мить вірила, що це реальність, яку я обрала сама. Але потім згадувала, чому я тут. І що мене продали, наче річ. Як би ніжно він не дивився. Як би лагідно не торкався.

Мене ніхто не питав.

Сьогодні я більше не могла сидіти склавши руки. Він поцілував мене в лоб і поїхав, залишивши у спальні саму. Я довго сиділа на краю ліжка, слухаючи, як завмирає звук його авто. Потім обережно підвелася.

Сьогодні — день дії.

Я витягла з-під ліжка спортивні штани та худі, які Франческа мені дала на перший вечір. Переодяглася швидко. Вдягла кеди. Волосся заплела у звичну косу — щоб не заважало. Поглянула у дзеркало. Я вже не була тією дівчиною, яку привезли сюди заплакану й зламану. Я не довіряла нікому. Навіть собі. Але в мені жевріла одна єдина ідея: свобода.

Перш ніж виходити з кімнати, я глянула в усі камери. Пригадала, де вони розташовані. Одну вже зуміла злегка розвернути минулого тижня, коли "прибирала" поруч. Інші — все ще уважно стежили.

Я йшла повільно. Спокійно. Як звичайна дівчина, якій дозволили пересуватись будинком.

Кухня — перша зупинка. Франческа вже була там, різала овочі.

— Ранок, Олівіє. — Вона усміхнулась. — Чаю?

— Так, дякую. — Я сіла за стіл і спостерігала. Вона лишила ніж без нагляду на кілька секунд — я зафіксувала це. Хоча навряд мені стане в пригоді кухонний ніж — проти всіх, хто охороняє цей дім.

Коли Франческа відійшла до комори, я тихо вийшла з кухні. Вона не покликала — мабуть, подумала, що я пішла в кімнату або у ванну.

Я пройшла коридорами, нібито просто гуляла. Споглядала картини, вазони, меблі. Але в реальності — рахувала повороти, шукала чорні ходи, задні двері. Один службовий вхід я знайшла — двері вели до технічного коридору. Замкнені. Міцний замок, цифровий.

Мені потрібен код. Або відволікання. Або ключ.

Далі — вікна. Вітальні, спальні, кабінети. Більшість не відкривається. Ті, що відкриваються — мають охоронну систему або гратки ззовні.

Я помітила одне виключення — маленьке віконце в комірчині біля пральні. Воно було вузьке, але без грат. Високо. Для дитини — шанс. Для мене — можливо, з труднощами, але шанс. Якщо знайду щось, на що можна стати...