Катя стояла на місці, відчуваючи, як її серце б’ється десь у горлі.
Вона підняла руку до щоки, де ще залишилося легке тепло від його дотиків.
“Що це було?”
“Чому він так поводиться?”
“І чому я дозволяю йому це робити?!”
Їй хотілося щось кинути, щоб хоч трохи випустити емоції. Але замість цього вона просто розвернулася і швидко пішла в протилежний бік.
Вона не хотіла зізнаватися навіть собі, але щось у ній змінилося.
Вдома
Катя зайшла в свою кімнату і плюхнулася на ліжко.
В голові крутилися його слова, його погляд, його усмішка…
І цей майже невинний дотик до її скроні, який залишився в пам’яті яскравіше за будь-який поцілунок.
Вона сердито схопила подушку і притиснула її до обличчя.
— Що зі мною відбувається?!
В цей момент її телефон знову завібрував.
Бражко:
Спиш?
Катя закотила очі.
Катя:
Ще ні. А тобі що треба?
Бражко:
Нічого особливого. Просто думаю про тебе.
Її пальці завмерли над клавіатурою.
“Що?.. Він знову це робить!”
Катя:
Перестань писати такі речі.
Бражко:
Чому? Вони тебе нервують?
Катя:
Так.
Бражко:
Чудово. Значить, не марно стараюся.
Катя закрила очі і зробила глибокий вдих.
“Цей хлопець — справжня катастрофа.”
Катя:
Йди спати, Бражко.
Бражко:
Гаразд. Але тільки якщо ти пообіцяєш, що завтра зустрінешся зі мною.
Її серце знову стиснулося.
Катя:
Навіщо?
Бражко:
Просто хочу побачити тебе. Не вже це так дивно?
Так, це було дивно.
Але ще дивніше було те, що вона сама цього хотіла.
Вона стиснула губи і швидко надрукувала відповідь.
Катя:
Добре. Але тільки ненадовго.
Бражко:
Як скажеш, Катю.
Вона кинула телефон на ліжко і зарилася обличчям у подушку.
“Це небезпечно. Дуже небезпечно.”
Але ж вона все одно погодилася…
Наступний день. Зустріч
Катя прийшла на місце, яке він вказав.
Це була невелика затишна вулиця неподалік від парку. Людей майже не було, лише кілька перехожих.
І ось він.
Бражко стояв, спершись на паркан, і, побачивши її, широко усміхнувся.
— Прийшла? Я вже почав думати, що втечеш.
— Не тіш себе. Я просто хотіла закрити це питання раз і назавжди.
Він підняв брови.
— Справді?
— Так.
Він зробив крок до неї.
— Тоді давай закриємо.
Катя насупилася.
— Що ти маєш на увазі?
Він знову нахилився ближче.
— Дай мені шанс зрозуміти, що між нами насправді.
Її серце застрибало.
— Між нами нічого немає.
— Може, ти просто боїшся, що є?
Її пальці стиснулися в кулаки.
— Не грайся зі мною, Бражко.
— Я й не граю.
Його голос став тихішим, а погляд — глибшим.
— Я серйозно, Катю. Я хочу зрозуміти тебе.
Катя відчула, як її дихання збилося.
— Чому тобі так цікаво?
Він мовчав кілька секунд, потім легенько торкнувся її руки.
— Бо ти не така, як усі.
Ці слова вибили землю з-під її ніг.
Вона не знала, що сказати.
Бражко дивився прямо в її очі, і вона розуміла, що він не жартує.
І вперше за весь цей час… вона не хотіла від нього тікати.
Катя стояла, відчуваючи, як її серце гупає десь у горлі.
Його рука все ще торкалася її. Легкий, майже непомітний дотик. Але для неї він здавався занадто відчутним.
Вона могла відійти. Сказати щось гостре, змусити його посміхнутися і вважати, що він знову переміг у цій грі.
Але чомусь цього разу вона не хотіла грати.
— Не така, як усі? — вона звела брову, намагаючись приховати хвилювання. — Що це означає?
Він дивився на неї уважно.
— Це означає, що ти особлива. Що з тобою цікаво. Що ти викликаєш у мене щось, що я не можу пояснити.
Їй раптом стало занадто спекотно.
— Це просто черговий твій спосіб мене спровокувати?
— Ні.
Він зробив ще один крок уперед.
— Це правда.
Катя заплющила очі на секунду, намагаючись впоратися з усім, що зараз коїлося всередині неї.
Він з нею грається.
Він просто хоче подивитися, як далеко вона зайде.
Але ж ти сама погодилася прийти, правда?
Вона швидко розплющила очі й відступила назад.
— Забагато слів, Бражко. І всі вони якісь… дивні.
Він легенько нахилив голову, не відриваючи від неї погляду.
— Добре. Тоді зробимо так.
І в наступну секунду він схопив її руку й легенько притягнув ближче.
Вона ахнула, але він уже нахилився ближче.
— Я дам тобі вибір, Катю.
Його голос був низьким, спокійним, але в ньому відчувалася якась тиха впевненість, яка змушувала її тремтіти.
— Якщо ти справді не відчуваєш нічого — просто скажи, і я відпущу тебе. І більше не буду до тебе лізти.
Він зробив паузу, спостерігаючи за її реакцією.
— Але якщо хоча б частина тебе хоче зрозуміти, що між нами… тоді я хочу тебе поцілувати.
Катя застигла.
Вона не могла повірити, що він це сказав.
Його обличчя було зовсім близько. Очі — темні, глибокі, серйозні.
Їй треба було просто відштовхнути його.
Просто сказати “ні” і піти.
Просто…
Але замість цього вона ковтнула і не відвела погляд.
Його пальці м’яко стиснули її руку.
— Скажи мені, Катю. Я відпущу, якщо ти цього хочеш.
Вона не сказала нічого.
І в наступну секунду він поцілував її.
Легко, м’яко, майже несміливо, ніби даючи їй час відштовхнути його.
Але вона цього не зробила.
Катя не знала, як це сталося, але її руки самі піднялися до його шиї.
Він відчув це і глибше притиснувся до неї, немов боявся, що вона зникне.
Її серце вибухнуло.
Усе, що вона думала про нього, про себе, про те, як вони завжди сварилися, раптом розсипалося на дрібні шматочки.
Він поцілував її сильніше, пальці лагідно ковзнули по її щоці.
Її руки міцніше стиснулися на його плечах.
Це було неправильно.
Це було божевіллям.
Але Катя навіть не хотіла думати, як їй це зупинити.
І що найгірше — вона не була впевнена, що взагалі хоче це зупиняти.
всім привітики
так я повернулася на скільки не знаю але сьогодні планую випустити ще 2 частини