У серц? н?чного полум'я Книга перша

Місто Іньшу розкинулося на берегах тихоплинної річки, що, звиваючись, несе свої води на південь. Кожного ранку сонце освітлює черепичні дахи, прикрашені різьбленими фігурами духів-захисників, що пильно вдивляються в обрій, оберігаючи мирне життя міста. Тутешні мешканці носять легкі шовкові ханьфу, що переливаються під світлом, і рухаються в розміреному, врівноваженому ритмі.

На ринковій площі Іньшу пахне смаженим рисом, свіжим чаєм та різноманітними прянощами, що їх привезли купці з далеких земель. Люди обмінюються теплими поглядами й живими розмовами. Крамарі торгуються, навперебій вигукуючи ціни на тонку кераміку, витончені прикраси та старовинні сувої з молитвами й заклинаннями. Діти бігають вулицями, граючись у тіні храму, де заклиначі медитують, укриті від світу під гіллям древнього дерева.

Мудреці в храмових садах навчають юнаків і дівчат давніх мистецтв: як зберігати гармонію тіла і душі, як поважати традиції, та головне - як спокій і рівновага можуть бути найбільшою силою. Тихий шурхіт старих сувоїв під час навчань перемішується з легким дзвоном дзвонів, що лунають віддаленими відгомонами, нагадуючи про те, що мир може тривати лише там, де є віра й оберіг предків. Проте, всього за декілька днів ходи на північ від Іньшу, серед пагорбів і лісів, дещо змінилося.

Близько чотирьох днів тому тут було поселення - невелике, та все ж живе і сповнене радості. Селяни займалися полями, дбали про родини, молилися на світанку, вдивляючись у далекі вершини гір, де за легендами мешкають захисники їхнього світу. Але тепер від селища залишилися тільки зруйновані стіни та обвуглені залишки колись міцних дахів. Після нападу демонів земля тут втратила свій колишній спокій. Темна аура оповила покинуті вулиці, а вночі вітер тихо свистить крізь зруйновані балки, наче оплакує те, що колись було.

Попіл застиг у тріщинках каміння, і в цьому сивому порошку мовби збереглися сліди тих, хто ще зовсім недавно жив тут. Жоден звук живого світу не долинає до цих залишків, і лише місяць відбивається у мертвій воді річки, яка, наче мовчазний свідок, продовжує свій шлях, не зважаючи на смерть і руїну. Кілька загублених рибальських човнів стоять на березі, обвуглені, порожні - ніби приготовані для останньої подорожі в інший світ. Чутно лише крики воронів, що злетілись на банкет з трупів.

У вцілілому будинку, де панувала густота темряви, а місячне світло ледь проникало крізь щілини, двоє дітей готувалися здійснити ритуал, що змінить їхню долю. На потрісканій підлозі вже були нанесені магічні символи: вирізьблені їхніми руками заплутані руни і коло, що випромінювало ледь помітне світіння. Воно було створене їхньою кров'ю - темно-червоною, що застигала, проникаючи в пори дерева.