Назад в ?стор?ю!

Другорядні

Перед нами стояв Хранитель Дракона Істот – Гір.

Принаймні, я так думаю. Він зовсім не схожий на того малого юнака, яким я його пам'ятав. Тепер це високий, худий хлопець, що явно переріс мене. Його довге світле одіяння спадало складками. Йому навіть може бути більше років, ніж мені. Але чому ж він раніше приховував свою дорослу форму?

Стрімкі думки змішувалися в голові, і я не одразу помітив небезпеку.

Зі свистом запал темних магічних стріл летів прямо на нас – їх швидкість наближалася до звукової. У ту ж мить Гір відштовхнув мене та Лорана назад, прикривши нас своїм пташиним крилом, що миттєво виросло з-за спини.

Стріли пройшли крізь нього, розриваючи тканину й шкіру. Магічний токсин зі стріли, що лишився на крилі, почав роз’їдати перо за пером, залишаючи чорні обпалені сліди. Гір скривився від болю, одне око напружено примружилося, проте він не зронив жодного звуку.

– Ну чому… ЧОМУ знову він?! – озвався Лоран, його голос скипів від люті.

Він уп’явся поглядом у фігуру вдалині. Брюнет із знайомими різкими рисами обличчя стояв знову з луком у руках, без вагань цілячись прямо в нас.

– ЩО ми тобі зробили, що ти продовжуєш на нас нападати?! – крикнув Лоран.

Ной навіть не здригнувся. Його тон був холодним, сповненим презирства.

– Я вистрілюю в усіх підозрілих людей. А ви просто перевершуєте всі очікування!

Ще одна стріла злетіла з тятива. На цей раз її оповив темно-пурпуровий туман, що, немов живий, розширювався й розростався навколо. Стріла рвонула в наш бік, подібно до стрімкого блискавичного удару.

Ситуація виходила з-під контролю.

Гір знову приготувався до атаки. Його пальці завібрували від потоку магії, і він запустив зелений вихор, схожий на розквітлу пелюстку, що ринув просто у відповідь.

Але…

Глухий удар!

Обидві атаки розсипалися, неначе врізавшись у невидиму перешкоду. Магія розтанула, немов і не існувала.

В самому епіцентрі бою стояв Ехо. Він розвів руки в сторони, і навколо нього виблискував щільний золотий бар'єр.