Сніг плавно опускався йому на груди, вітер свистів біля його вух, а з потрісканих від холоду губ зірвалася легка пара. Зламані ребра хрускотіли, як сухе дерево під вагою бурі, і біль здавався майже нереальним. Холод жив не в тридцятиградусному морозі, а в порожнечі його грудей, там, де давно померло кохання. Усмішка більше не торкнеться замерзлого серця.
Іній ледь помітно огортав припорошені пилом вії, тонка сльоза, прорізала собі шлях оминаючи шрами, що залишили ворожі уламки. Маска смерті без вагань лягла на обличчя солдата – востаннє. Холод – не там, де море застигло під вагою крижаних хвиль. Справжній холод там, де почалася війна, де спрага ненависті й страху перетворила землю на скривавлене поле, наповнене криками і мовчанням одночасно. Він помер в тихий зимовий ранок, на фронті не було ніяких змін. Солдат не посміхався, але його очі говорили про те, що він не хотів би прокидатись.
ВИ ЧИТА?ТЕ
Присвячую тво?й душ?
PoetryЛисти до того, хто доторкнувся до мо?? душ?. До тих, хто залишив сл?д по соб?. До тих под?й, як? повн?стю ?? зм?нили. До тих куль, синц?в ? шрам?в. До т??? любов? та радост?. За чудову обкладинку хочу подякувати - @Nestajetta
