Присвячую тво?й душ?

Ми зустрілися знову.
Ми наче ті самі, але водночас інші – старші, мудріші чи, можливо, просто більш втомлені. Один погляд – і хвилею накривають спогади. Серце завмирає на мить. Не знаю, чи зробити крок вперед, чи сховатися за тінню випадкової байдужості.

Так багато лишилося позаду – ночі, сповнені розмов і тиші, слова, що губилися у повітрі, обіцянки, які так і не знайшли свого завтра. Колись усе здавалося складним, окрім нас. Але згодом навіть наші почуття заплуталися у павутині невизначеності. Ми загубили слова, ніби якась невидима сила крала їх з наших вуст. Наші зустрічі ставали просто зустрічами, а очікування – рутиною, що не приносила радості.

Ти був хаосом для моїх думок, а я – отрутою для твого серця. Але зараз, у цю мить, усе це не має значення. Ми знову стоїмо один навпроти одного, і твій погляд все ще такий же глибокий, таємничий, наче темний ліс, у якому хочеться загубитися. Я так хочу відчути тепло твоїх губ, та сьогодні не той день.

Можливо, колись, у далекому "потім", ми зустрінемося знову – ще старшими, ще мудрішими, і цього разу достатньо сміливими, щоб зробити хоча б один крок назустріч.

Ми обов'язково ще зустрінемося. Вітер і цей вокзал призначать нам ще одну зустріч.