П?д одним дахом

(хочу попередити, що в цьому фіку Ліза Джонсон заміжня з Генрі Фішером, так що формально вона є матірʼю Сала, як і Ларрі є його братом ;))

В квартирі смерділо алкоголем, потом і старими недопалками. Тревіс сидів на підлозі, спершись спиною на стіну. Руки боліли. Губа пульсувала. Кров з розбитої губи капала на футболку— відчуття, ніби все це нереальне. Як із фільму, тільки без саундтреку. Тільки реальність.

— Вставай, бляха,— прохрипів батько, хитнувшись до нього. У руці— порожня пляшка. Очі— скляні, як вітрина ломбарду. Тревіс не рухався.

У двері постукали.
Раз.
Пауза.
Два.

Потім їх відчинили без дозволу.

— Містере Фелпс? Ми з соціальної служби. Нас повідомили про можливе насильство в сімʼї. Ви не проти, якщо ми... зайдемо?

  Тревіс відвів очі. Він вже чув цю фразу. Все, що могла сказати ця жінка. Воно завжди починається однаково. Завжди закінчується однаково.

  Але цього разу— все ж таки змінилось.

***

  У машині соціальної служби була некомфортна тиша. Жінка за кермом намагалась щось спитати: «Хочеш води?», «Як ти почуваєшся?» проте Тревіс чув все через призму своїх думок, які заполонили його голову. Він хотів вже послати жінку куди подалі, хоча не знав чи зможе вимовити це виразно, тому не відповідав. Він втупився у вікно, де проносились чужі вулиці. Жодна з них не була його.

  — Ми знайшли тимчасову сімʼю,— сказала вона з напускною мʼякістю. Це заставило скривитися Тревіса. — Вони мають досвід, приймають дітей. Там живе двоє синів — вони твої ровесники. Думаю, ви зможете порозумітись.

  Тревіс хмикнув.

Так, звісно. Як же інакше.

***

   Уявіть собі розчароване здивування Тревіса, коли він дізнався що буде жити з Фішерами. Він, звісно ж, був на нервах. «Ви жартуєте? Це якась грьобана іронія...» хоч він і бормотав слова в цьому дусі усю дорогу, ніхто не звертав уваги на його вигуки обурення.

  Коли машина підʼїхала до Апартаментів Едісона, на ґанку вже стояла жінка — Ліза Фішер. Вона усміхалась, підійшла до нього, ніби до дикої тварини— обережно, не порушуючи простору.
  — Привіт, Тревіс, — голос жінки звучав на диво спокійно. Він нічого не відповів їй.