Безхатько

Частина 8: М?ськ? мури Но?ра

Немо лизнув подрібнені горіхи, що застрягли між зубами. Раптом згадавши на кілька секунд усміхнене обличчя Олівера, він відчув щось дивне в душі.

Опинившись під міськими мурами, Немо призупинив усі зайві думки. Сонце вже зайшло, але повітря досі було теплим і вологим. Від стіни віяло запахом їжі та кухонним димом. Немо подивився на верхівку стіни, від чого заболіла шия. Ноєр – всього-на-всього невеличке містечко, тоді для чого такі високі мури?

– Як же нам піднятися? – підсвідомо торкаючись кам'яних плиток на стіні, він сподівався, що десь спрацює потайний вимикач.

– У нас є лише п'ятнадцять хвилин, поки вартові змінюють зміну, – нагадала Енн. – Я піднімуся першою і кину мотузку, щоб ви, хлопці, змогли піднятися нагору. Є ще питання?

– Ні, але ти... – очевидно, вони з Олівером мали одне питання на двох. Спробувавши наступити на стіну ногами, Олівер спостерігав, як підошви черевиків сковзають по шорсткій кладці.

В очах Енн з'явилася справжня посмішка. Вона нічого не сказала. Обмотавши кілька конопляних мотузок навколо долоні, Енн захрустіла пальцями. У наступну секунду, ніби дикий гірський козел, вона спритно схопилася за стіну, немов там з'явився невидимий виступ. Статура і мініатюрний зріст Енн були абсолютно не співвідносними. Швидко, немов звільнившись від гравітації, вона злетіла по стіні, витративши на це менше ніж хвилину.

Деякий час покрутивши головою, розглядаючи навкруги, вона звісила мотузку вниз.

– Давайте, хлопці, – Енн стишила голос і радісно свиснула.

Немо важко ковтнув, розглядаючи висоту міського муру.

– Я піду першим, – відчуваючи його страх, попри те, що голос трохи тремтів, Олівер зробив крок вперед. Він обережно смикнув за мотузку, знову наступив на стіну ногами й піднявся на кілька сходинок.

Але стіна більше не була такою доброзичливою, наче знову перетворилася на вершкове масло. Підошва Олівера знову зіслизнула, і все його тіло гойднулося в повітрі, мало не врізавшись головою в стіну.

Енн безмовно провела по обличчю рукою.

Олівер рішуче відпустив руку і сповз назад на землю, залишаючи після себе криваві сліди на конопляній мотузці. Він подивився як розгойдувалася мотузка, підняв з землі товсту гілку і замахнувся нею в напрямку стіни. Тренування останніх кількох днів принесли свої плоди: на стіні з'явився перекошений слід від льоду, на краю якого горизонтально стирчала бурулька. Олівер глибоко вдихнув, знову схопив мотузку і, обережно ступивши на кінчик бурульки, видерся на стіну.