?Принцеса Некоми?

Серцево-судинні захворювання є найбільш частою причиною смерті у світі. Ішемічна хвороба серця - основна причина летальності від серцево-судинних захворювань.
Саме з такою хворобою непосчасливилося народитися на світ та тепер проживати свої дні Корін.
Дівчинка мала хронічну серцеву недостатність, та вже з самого раннього дитинства лише те й робила що боролася за право на своє життя.
Виявили недуг майже одразу після народження, та вже тоді взялися за медикаментозне лікування. Тимчасово це навіть допомагало, ніяких негативних наслідків не було. Дитина росла хоч і при обмеженнях в тих або інших сферах, але головне... Вона жила.
Перші конкретні ускладнення в житті почали активно проявляти себе коли Корін виповнилося приблизно 12 років. Їй стало зле прямісінько в школі по серед уроку. Тоді й виявилося, що дитині прийшов час ставати в чергу на трансплантацію серця, про що батьки до останнього молилися, аби не потрібно було.
Але навіть у свої 17, вона ще досі не знає чи доживе до своєї черги, а лікарі лише те й роблять що дають не досить позитивні висновки підлітку.

Ну а вона... Що вона? Живе своїм життям, та подеколи навіть викручує все у власний плюс.

▷▷▷

— Сестричко, пора прокидатися вже. Вставай. – Почулося над головою білокурої дівчинки. Вона сонно привідкрила свої золотисті очі, та лише легенько припідняла руку з під ковдри даючи знак що почула.
— Ммм... Ага. – Видавила із себе та відповідь, але братові не дуже такий варіант був задовільним. Рука хлопця вже шукала кінець тієї зловісної ковдри яка зжерла його бідолашну сестричку.

— Раз вже я піднявся, тоді й тобі пора. Вставай. – Хлопець ідентичної зовнішності взявся за руку сестри, стягуючи врешті решт з неї ковдру.
— Кенмаа – бурмотіла невдоволено дівчинка, але одразу змінила позу лежачої на сидячу та подивилася на близнюка "ображеним" поглядом.
— Тобі ще снідати.
— Можу і не поїсти.
— Не гнівай маму.
— Уф. – Дівчина почала акуратно розчісувати свої довгі пасма пальцями, поки дивилася на близнюка.
— Одягайся та приходь на кухню. Куроо вже нас чекає.
— Вів вже тут? Не зарано прийшов хіба?
— Не знаю. Але він сказав цього разу намагатися не спізнитися.

Знизав плечима близнюк та зник за дверима кімнати. Дівчинка ж в свою чергу почала збиратися до школи. Одягла уніформу, перевірила чи все поклала у рюкзак до уроків, зробила два низьких хвостики зі свого довгого волосся, та вийшла зі своєї кімнати. Про все на все вона витратила на збори хвилин 15.

— Доброго ранку принцесо! – Привітався чорноволосий як завжди з посмішкою на обличчі.
— Ти рано. – Замість привітання спочатку відповіла Корін, та сіла за стіл поруч зі своїм другом дитинства. – Привіт.
— Доню, щоб все з'їла. – пролунав голос матері. А дівчинка у відповідь подивилася на стіл, та вже поглядом дала зрозуміти що їсти всього точно не буде.
— Можна я у школі поїм?
— Ні. Бо я тебе вже знаю. Брат дозволяє тобі не їсти коли тобі не хочеться. А у тебе апетиту немає ніколи. Тож давай, не зли мене та поїдай свій сніданок. Ліки на порожній шлунок приймати заборонено. Кому як не тобі про це знати.
— Так точно капітане.

Корін з силою змусила себе з'їсти 2 тости, половину з якого і так "доїдала" вже по дорозі. (Точніше віддала Куроо, який також робив дівчині піддачки коли мама близнюків вже не бачила).

Ось так і починався приблизно кожен день цієї трійці.