?Принцеса Некоми?

Перший день міжшкільних матчів.
Всі стурбовані, відчувають напряг як у тілі, так і в душі хвилюються за свої уміння, хочуть показати максимум своєї майстерності, бояться пасти обличчям в бруд.

На першому майданчику старша Школа Некомада як раз таки вигравала вже свій другий сет підряд, цим самим посунувши далеко назад своїх противників у котрих де не де був один програш. На разі їх противники відставали на 20/27.

Другий майданчик зайняла школа Фукурадані, яка також успішно ВЖЕ завершувала свою першу гру з перемогою 10/25 перший сет (переможний) 21/20 другий сет (програш) та 3/15 третій сет (переможний).

Третій майданчик кипів неначе котел у центрі пекла. Старша школа Карасуно програвала свій другий сет школі Датеко, та вже морально та фізично готувалася до третього, який своєю чергою може принести їм як славу, так і "ганьбу" воронам.

НЕКОМАДА запрошує тайм-аут! пролунало на весь зал. Обидві команди відійшли до своїх лавиць.

— Вони починають переходити у гарний напад. Будьте більш обачними. Особливо звертайте увагу на їх центрального. Він дивно позиркує на Кенму. Маю підозру, що почнеться якесь бомбардування. Але лише на звязуючого.
— Так... Я також помітив. Мене навіть нудити починає коли на мене так дивляться... Ганяють як цуценя без повідка.
— Не вмирай. Попий водички. – Корін простягнула братові пляшку з водою, а той вже втомлено її взяв та одразу почав слухняно пити.
— Якщо вони так продовжать, то Кенма втомиться. – Зауважив карітан команди, знаючи що виносливістю Кодзуме ніколи не прославлявся.
— Та я тут типу вже... – Ледь не вмираючи бубнив Кенма.
— Не говори дурниць. Ти повний енергії! – Завзято поплескала по плечам брата дівчина.
— Не плутай мене з собою сестричко...

Тайм-аут закінчився немов за дві секунди після початку, та команди повернулися на поле аби продовжили свій матч.
Команда противника дійсно почала контрнаступ, та як і сказала Корін, ціллю став дійсно один лише Кенма. Але Некома вирішила по-інакшому, та обійшовши їхній план завдяки спостереженням, здебільшого удари приймали Лев або ж Куроо, а на Кодзуме лишали лише мінімум.

Некома врешті перемогла.

— Я... Зараз прийду. – пробубніла Корін, та пішла у напрямок майданчику де грала команда воронів. Всі були пригнічені. Не тяжко було здогадатися чим закінчилася їхня перша гра.
— Вітаю Некому з першою перемогою! – привітала блондинку менеджерка Карасуно.
— Дякую. Хотілося б сказати теж саме... – Пригнічено вимовила Кодзуме.
— Наступного разу точно вийде.
— На жаль не бачила вашої гри бо спостерігала за своїми. Але сподіваюся будуть відео записи. Не кортить побачити.
— Я надішлю їх тобі одразу ж як отримаю.
— Ага. Якщо буде потрібно щось, то ти знаєш мій номер. Дзвони. Допоможу чим зможу.
— Удачі вам.
— Дякую... Але... Все-таки сподіваюся що в наступному сезоні ви вже пройдете куди далі, та зможете показати Некомі інший рівень. А то моїм швидко стане нудно.
— Не хвилюйся Корін! Наступного разу ми покажемо всім!
— Пха-ха! Буду з нетерпінням чекати на цей день Хіната!

Корін повернулася до своїх, та перший день під час якого вилетіла половина команд, нарешті завершився.
Всі були втомлені. Всі, окрім самої Корін, яка на подив почувалася навіть надто добре. У неї нічого не боліло, голова була неначе порожня, а душа перебувала у спокої.

— Корі... Я звісно розумію що ти не набігалася але... Я спати хочу... Ходімо вже додому... – ледь тягнув ноги брат близнюк зіваючи.
— Ти міг піти додому і без мене. Я сама можу себе вигуляти.
— А якщо погано стане?
— Я почуваюся добре.
— Це просто чудово. Я дуже радий що у тебе немає на разі ускладнень. Але ти у курсі свого стану. Зараз добре через дві хвилини погано. Не забувай що твоя хвороба...
— Я знаю. – поглядом дівчина вже дала зрозуміти братові, що той її настрій зіпсував на ура.
— Пробач... Я не це мав на увазі... – Кенма ніби в душі відчув що образив сестру не на жарт. Хоча він просто на просто переживав за неї, адже дуже любив.
— Ходімо додому. – прошепотіла Корін, та змінила напрямок свого руху на протилежний.
— А може...
— Я втомилася. – Коротко перебила та думку брата на замовкла. Кенма пішов слідом, але тепер він тягнув свою ногу не за те що був втомлений, а через те що розумів, сестрі було боляче чути його позицію що до її хвороби.

Корін повернувшись додому одразу пішла до себе та зачинилася у кімнаті. Більше вона не хотіла ні з ким розмовляти. Але близнюк був іншої думки. Він спочатку пішов до себе, взяв свою улюблену приставку, та пішов до дверей кімнати сестри постукуючи у двічі, потім не почувши відповіді повторив свою дію.

— Корі... Може ми цей... Пограємо трохи разом?
— ... – Близнючка не відповідала.
— Я не можу один рівень пройти вже три дні.
— ... – Досі по той бік дверей не було чути ані звуку.
— Я справді хочу пограти... – Кенма продовжував стояти у дверей сестри та вести свій монолог. Близнючці це швидко набридло та вона врешті решт привідчинила двері.
— Ти не зникнеш поки я не впущу тебе та не зроблю чого ти хочеш... Правда ж?
— Вгадала. – Він знову підняв приставку до рівня очей.
— ... – Корін покрутила очима, після чого відійшла від дверей. – Заходь вже реп'ях...

Кенма увійшов, та одразу ж всівся на ліжку сестри. Та нічого не сказала, хоч і досі була ображена.
Дівчинка потягнулася за приставкою у руці брата, та за якихось там п'ять хвилин пройшла рівень який за словами Кенми "три дні" нещасний пройти ніяк не міг. Близнючка одразу зрозуміла що брат все вигадав та на справді все він міг пройти й сам. Просто так Кенма хотів підібратися поближче та помиритися.

— Так і знала що ти брехло.

— Мир?

— Мир. Дурбецало.

Врешті решт близнята так і залишилися у двох. Кенма заснув у ліжку сестри, а тій було ліньки його будити або ходити по маму, щоб та його погнала до себе.

Так і минув ще один день її життя.