Безхатько

Частина 54: Чолов?к без бажань

– Без поняття, – просто відповіла Енн. – Не думаю, що її батьки радітимуть.

– Війна – це не звичайна сутичка, – сказав Адріан серйозним тоном. – Не думаю, що ви до неї готові.

– Але вони не обов'язково... – щоразу, коли доводилося сперечатися з Адріаном, Немо відчував себе невпевнено.

– Обов'язково, – прошепотів Адріан. – Більша частина Синіх птахів налаштовані до нас дуже вороже. Мені знайома ця атмосфера. Принаймні, щодо цього Ділан не збрехав.

– Війна! – радісно закричав сірий папуга. – О, востаннє я бачив війну у Безодні. Хочу подивитися!

– Тоді вирішено, – твердо сказав Олівер. – Розберемося... Можемо почати з Пасототу.

– Дозволь зауважити, – Адріан на мить замислився, а потім додав: – Будь обережним з Джессі Діланом. Забагато збігів, до того ж мене трохи турбує його партнерка.

– Хто знає, чи говорить він правду, – Енн скривила губи. – Ходімо спочатку познайомимося з хлопцем Мелоді.

Коли Немо вперше почув, що Пасототу, син вождя, то подумав, що його, як і Мелоді, посадять під домашній арешт. Виявилося, що Сині птахи набагато суворіші, ніж «люди» у Вінсенті.

За ними стежили кілька Синіх птахів, у яких на шиї висіла магічна руна, що була підвішена у повітрі й спрямована прямо до їхніх голів, готова активуватися будь-якої миті. Запевнення Джессі, що їх не стануть чіпати, зовсім не викликало довіри. Хоча з ними поводилися непогано, пригнічення відчувалося скоріше на психологічному рівні.

Сині птахи повели їх за дерево, крізь зарості папороті та дивних великих грибів, завівши в трохи похмурий тунель. Перед входом стояли незрозумілі страхітливі скульптури. Стіни були викладені з сірувато-блакитного каміння, щільно скріпленого між собою, а відсутність будь-якого оздоблення, видавало, що побудували ці приміщення не люди. По обидва боки проходу розташовувалися тюремні кімнати, а наприкінці шляху з'явився прохід, що вів під землю, й був повністю поглинений непроглядною темрявою. Немо з цікавістю подивився в тому напрямку, і Синій Птах, що йшов позаду, ледве не збив його з ніг.

Вони зупинилися перед однією з камер.

Всередині знаходився міцний Синій птах, обидва крила якого були прикуті ланцюгами та міцно прив'язані до кам'яної стіни. У верхній частині кімнати знаходився отвір, крізь який пробивалося туманне світло. Земля не повністю прогрілась, будучи напрочуд вологою, саме через що, Немо був майже впевнений, що відчуває запах гниття ран.