Мисливець хоче жити спок?йно

Легкий, солодкий аромат лоскотав кінчик його носа, а м'який дотик волосся та холодна поверхня протигаза ковзнули по шиї. Ча Ийдже несвідомо здригнувся. Він завжди вирізнявся здатністю швидко оцінювати ситуації, та зараз його розум вперто відмовлявся працювати.

Гуп-гуп-гуп... Гучні удари серця відбивалися відлунням у вухах. Але кому вони належали – сказати він не міг.

Крізь напіввідчинені двері просочувалося тьмяне багряне світло та приглушений звук телевізора. У затіненому кутку, куди не сягало це світло, Ийдже опинився в обіймах Сайона. Точніше, напівсидячи-напівстоячи, він незграбно спирався на коліна Сайона.

Ийдже повільно кліпнув.

'...Що?'

Хоч він і усвідомлював загальну картину, та це питання продовжило вертітися в його голові. Думки плуталися. Чому цей хлопець сидів, згорбившись біля дверей, і раптом потягнув його в обійми? Навіщо? Наскільки він пам'ятав, єдиний раз, коли Лі Сайон сам ініціював фізичний контакт, був у підземеллі, коли йому було погано.

Він поранений? Але запаху крови не було. Можливо, внутрішні травми?..

Поки думки ще більше занурювалися в хаос, до тильної сторони його долоні ледь-ледь притиснувся великий палець у шкіряній рукавичці. Схоже, він досі не відпустив схоплену раніше руку.

Ийдже без вагань озвучив свої думки:

— Що сталося? Ти поранений?

Біля самого вуха пролунала коротка відповідь:

— Просто.

— Думаєш, слово «просто» все пояснить? Гей, підіймайся. Що ти сидиш тут у кутку, мов скисле молоко?

Різко відповів Ийдже. Якщо він справді не поранений, то немає жодного сенсу продовжувати цю сцену. Він спробував струсити руку, що тримала його. Та замість відпустити, Сайон лиш стиснув її ще сильніше, переплівши пальці.

Очі Ийдже розширились від здивування, й він поглянув на Сайона, який зарився обличчям у його шию.

— Ти що робиш?

У відповідь пролунав низький, майже ображений голос:

— Просто побудь так трохи...

— Що ти маєш на увазі під «побудь так»... — пробурчав Ийдже, зрештою припинивши спроби звільнити руку. Їхні пальці залишалися міцно зімкнутими, і це викликало якесь дивне відчуття – наче він став для Сайона своєрідним об'єктом комфорту. Той легенько ворухнув пальцями, ледь лоскочучи кісточки тильної сторони його руки.