Мисливець хоче жити спок?йно

Але лише на мить, J ніяково додав:

— Я сказав це з такою впевненістю... але насправді я був страшенно розгублений.

Він постукав пальцями по щоці своєї маски, й заговорив повільніше:

— Я — єдиний, хто вижив у розломі західного моря.

— ...Усі инші загинули?

— Так. Насправді, я нещодавно вибрався звідти.

— ...

— Коли я вийшов, виявилось, що минуло кілька років.

Обличчя Чонбіна змінювалося, поки він мовчки слухав історію J. Хребтом пробіг крижаний холод. Він підвів очі з блідим обличчям.

— Зачекайте... Ви хочете сказати, що провели роки у розломі західного моря?

Минуло вісім років із того моменту, як J увійшов в той розлом. І тільки нещодавно йому вдалося вибратися. Якщо ж усі ці роки вони були замкнені в безвихідному розломі, а вижив лише J...

'Це надто жорстоко.'

Чонбіна пронизав холодний піт. Він намагався зберігати спокій, та слова ніяк не йшли. Але сам J байдуже мовив.

— О, я не впевнений у цьому.

Пробурмотів він, злегка нахиливши голову.

— Чи справді я провів у розломі вісім років, чи час там плив инакше, ніж у реальному світі... Пам'ять у мене нечітка.

— Що ви маєте на увазі?

— Мої спогади розмиті. Туманні, наче вирізані з мого розуму.

— ...

Можливо, проблеми з пам'яттю — наслідок надмірного стресу? Звучало правдоподібно. Насправді деякі пробуджені першого покоління мали подібне, й проходили лікування. Та поспішати з висновками не варто. Поміркувавши, Чонбін мовив:

— ...Поки що не зареєстровано випадків, коли час у розломі йшов би инакше.

— Розлом західного моря може бути першим. Він справді був доволі дивним.

— ...

— У будь-якому разі.

J потягнувся, продовжуючи говорити тоном, що межував із жалем.

— Я вийшов із розлому, і виявив, що минуло вісім років. Мене вважали мертвим, а навколо все змінилося. Це вже не той світ, який я знав...