ДОЗВОЛЬ МЕН? ЗАЛИШИТИСЯ НА Н?Ч || 18+

Глава 11. В?дверт? розмови

— Почекай, — зупиняє мене. 

— Пане Жан, я дуже поспішаю..

— Я тільки що, бачив дівчину, здається донька Мірабель, — підходжу до нього.

— Де ви її бачили? — куди вона з хворою ногою пішла? 

— Вона спитала в мене дорогу до старого кладовища, я й допоміг. 

— А про ураган не сказали? — розводить руками. — Дякую, що хоч сказали мені про неї. 

Містер Жан справжній збирач пліток, ніколи не допомагає іншим людям, робить тільки пакості. Пощастило, що сказав мені про Беатріс. 

Коли я стояв не перехресті, що веде до старого кладовища, почався дощ. Глянувши на магазин, я побіг в іншу сторону від нього, знайти Беатріс важливіше. 

Як далеко вона могла піти з хворою ногою? Навіщо її взагалі йти на кладовище? Ця жінка настільки загадкова, що аж занадто. 

З кожною хвилиною дощ ставав все сильніше, це погано. Підбігаючи до мосту я нарешті помітив Бет, що сидить під деревом і обіймає себе за ноги. 

— Ти як? — піднімає голову, її очі заплакані. — Як мала дитина, серйозно. 

Нічого не кажучи вона підводиться і обіймає мене, моє серце пропускає декілька ударів. Чому я так реагую на неї? Чому моє тіло так реагує на Бет?

— Я так злякалася, — міцніше обіймає мене, я майже обійняв її у відповідь, але дівчина відійшла. — Дякую, що знайшов мене! 

— Навіщо ти пішла сюди? — розумію, що сказав ці слова надто грубо. — Це небезпечно.. 

Я не можу контролювати себе та свої емоції поряд з нею, це і є закоханість? 

— Сьогодні день народження Амалі, — схлипує. 

— Потрібно було хоча б прогноз погоди подивитися! 

— Я подивилася… для Парижу. — опускає голову. 

— Тоді потрібно було попросити Арона підвезти тебе, якщо вже він приходив до тебе..

Що я кажу? Навіщо його згадав? Ото вже точно я ідіот. 

— Ми можемо просто піти додому? — знову починає плакати. 

— Це небезпечно, потрібно перечекати ураган. 

Дивлюся довкола, але тут немає жодного будинку, щоб сховатися. 

— Ходімо, — хапаю Бет за руку і веду за собою.