ДОЗВОЛЬ МЕН? ЗАЛИШИТИСЯ НА Н?Ч || 18+

Вчора ввечері мені зателефонував комісар Валері й сказав, що зранку ми можемо прийти до лікарні провідати Сільвію, вона вже може говорити та синці не такі сильні, її син може нарешті побачитися з нею.

Клінтон дуже схвильований з самого ранку, навіть не може спокійно сидіти в машині.

— Сиди спокійно, — роблю йому зауваження.

— Я намагаюся.

— Краще намагайся.

— Сестра, після повернення з Аннесі ти стала ще більш злою!

— Тобі здається.

— А от і ні, Бет… вже третій день без причини підвищуєш на мене голос.

— Ти просто набрид мені, от і все.

— Щось сталось у Аннесі?

Згадую погляд Джерома й стає ще більш сумно. З моменту повернення я не бачила його, відчуття, що він уникає наших зустрічей. Хоча я можу зрозуміти його. Сама цього хотіла, тож не маю права жалітися.

— Нічого не сталося! Ми вже приїхали.

Поспіхом паркую авто й виходжу з салону.

— Я вже не маленький, — підходить до мене. — Я розумію, що ти намагаєшся уникнути розмови, Беатріс.

— Годі тобі! Не виріс ще, щоб лекцій мені читати!

— Я хвилююся за тебе..

— Не потрібно! Я в повному порядку, в мене все чудово! — помічаю комісара, що дивиться на мене й роблю уклін головою в знак привітання, чоловік відповідає тим самим.

— Доброго дня, міс Шавальє.

— Доброго, комісаре.

— Маєте не дуже свіжий вигляд, щось сталося?

— Погане самопочуття, багато роботи останнім часом.

Комісар провів нас до палати Сільвії, я заходити не хотіла, але довелося, Клінтон насильно запхав мене туди.

— Синку, — обіймає хлопчика. — Як, я рада, що ти в порядку!

— Мамо, я так хвилювався за тебе.

Яка мила та драматична зустріч мами та сина, от тільки мені немає чого тут робити.

— Бет, — кличе мене в той момент, коли я вже тримаюся за ручку дверей.

— Що?

Доводиться зупинитися й підійти до ліжка, на якому вона сидить.