ДОЗВОЛЬ МЕН? ЗАЛИШИТИСЯ НА Н?Ч || 18+

  ♡⁠♡⁠♡

— Бет, зрозумій, це небезпечно!

Вже більше, ніж півгодини Джером намагається відмовити мене від походу на старе кладовище.

— Як я можу не піти туди? — а я всіма силами протистою йому.

— Ти думаєш, Амалі хотіла б, щоб ти постраждала поки йшла до неї?

— Але ж..

— Бет, будь ласка, — дивлюся на нього щенячим поглядом. — Це не спрацює… ні.

— Будь ласочка, — майже дитячим голосом промовляю. — Джеррі.. я швиденько віднесу квіти і підемо назад, чесно-чесно.

— Яка ж ти вперта! — тяжко зітхнув. — Гаразд, йдемо.

— Справді? — від радощів я почала стрибати геть забувши, про поранену ногу.

Джером перев'язав мені еластичний бинт, сказав, що я геть безвідповідальна і не думаю, про своє здоров'я. Проте, це сказав мені чоловік, що майже кожного тижня отримує поранення на рингу.

— Зачекаймо, що півгодини, а потім підемо. — Джером сідає назад на дошку і я повторюю за ним.

— Дякую, що погодився піти.

— Нібито в мене був вибір…. Ти справжня п'явка.

— Злий на мене? — його голос звучить інакше, більш холодним та віддаленим. — Джер..

— Ні, не злюся.

— Не дуже схоже щось.

Чоловік більше нічого не сказав, він сидів і дивився в інший бік, відчуття, що не хоче мене бачити. Чому саме у цей день мав бути ураган? Я б вже давно сходила на могилу до сестри і поверталася додому, не було б, жодних сварок з Джеррі. Я не хочу, щоб він ображався на мене, можливо варто вибачитися?

— Послухай…

— Ходімо, дощ вщух трохи, — перебиває мою спробу вибачитися.

— Гаразд.

Підводжуся і йду за ним. Джером відкриває парасольку синього кольору і віддає мені.

— Ми разом станемо під неї, тут вдосталь місця. — підходжу ближче до чоловіка.

— Не хочу.

— Годі тобі, Джеррі! Ти хочеш захворіти?

— А яке тобі до цього діло? — його сорочка вкривається мокрими плямами.