ДОЗВОЛЬ МЕН? ЗАЛИШИТИСЯ НА Н?Ч || 18+

  ♡⁠♡♡

Б

еатріс

Кинувши букет йому у обличчя, я повернулася до будинку і почала плакати. Я справді хотіла допомогти, чому Джером почав кричати на мене? В чому я була винна? Мені варто навчитися краще проявляти свої почуття, я не змогла сказати, що турбуюся за нього, тому намагаюся допомогти, а він не зміг зрозуміти мене. Ми почали кричати один на одного, замість того, щоб спробувати зрозуміти власні почуття. Джером постійно мені допомагав, я також маю хоча б, щось для нього зробити.

Спостерігаю у вікно за тим, як чоловік заходить до свого будинку і грюкає дверима. Невже, це справді кінець? Ми не протрималися і тижня, як пара? Мої найкоротші стосунки.

Без сил падаю на диван і заплющую очі, я не спала всю ніч, потрібно хоч трохи відпочити, а вже потім об'єктивно оцінити ситуацію, у якій ми опинилися з Джеромом. Ми не можемо ось так закінчити.

Почуття тривоги, не покидало мене навіть уві сні. Чомусь коли ми сварилися з Денісом, я не відчувала настільки все болісно, стосунки з ним, були простіші. Я не хочу сваритися чи розлучатися з Джеромом, мені хочеться бути поруч з ним, допомагати йому, спати в одному ліжко в кінці кінців. Але ми посварилися.

Зі мого напівсонного стану мене вивів стук у двері, я сподівалася, що там Джером, тому відразу відкрила двері.

— Привіт, Бет. — проте, це був Арон.

Людина, яку я чекала найменше.

— Привіт, — позіхаю. — Щось сталося?

Він знає, що я у стосунках з Джеромом, тому не буде приїжджати, щоб просто привезти каву. Але й одягнений він не у форму поліцейського.

— Так, дещо таки сталося, Беатріс… тобі потрібно проїхати до відділку.

— Чому раптом? — я нічого не робила, невже знову Сільвія постаралася?

— Джером Вілер у нас, його арештували за бійку.

— За бійку? — дивлюся на годинник. — Коли?

— Нещодавно. Просить, щоб ти приїхала.

— Звичайно, зачекай хвилину.

Зачиняю двері і швидко зміню одяг, не можна їхати у домашній піжамі. Чого раптом він у бійку поліз? Невже мало проблем?