Гороб'яче п?р'ячко [Passerine]

Колись він мав життя. Життя, в якому він мав все для щастя: матір, батька, можливо братів чи сестер, рідне гніздечко. Життя, без кривавих ігор та вічних битв. Але тепер його руки не знали більшого за стержень від меча та облич покійників.

Зрозуміло, що всі вони намагались втекти. Будуючи височезні стіни та ховаючись у кутках глибоко під землею, але він завжди їх знаходив. Іноді вони благали змилуватися над ними і пропонували гори золота, щоб врятувати свої грішні душі. Іншого разу пригали зі скель, а іноді зустрічали смерть із розпростертими руками.

Техноблейд-невмирущий. Шепотілись вони біля кострів і молилися, щоб це були лише казочки.

Голоси приводили його до королівств, міст та графст. Не мало ніякого значення що вони пропонували в обмін: славу, гроші, рабів? Вони жадали крові. Він боровся за лисих та дурних людей, жадібних королів та бунтівників із дивними поглядами.

Він боровся з арміями забезпечених на поразку і витягував їх у світ слави. Він вже втратив рахунок скільки мав союзників. З часом їхні обличчя розчинялись в його туманних спогадах.

А потім з'явився Ангел Смерті.

Він був чи не єдиним, хто не поступався репутацію з Техноблейдом. Легенди про нього поширювались містами і селищами та не аби як лякали місцевих жителів.

«Я чув, що у нього обсидіанові крила», сказав би один відвідувач за чаркою рому.

«А я чув, як він сам вбив цілу армію! Кажуть, що його навіть Малахітовий Бог боїться.»

Техноблейд почав був уявляти безжалісного м'ясника, з такою ж самою жалюгідною усмішкою, як і в нього. Але він не вважав його ангелом-мстителем, просто Філзою.

Їхня зустріч була випадковістю, яка сталася у безлюдному світі мерзлоти, де панували вічні хурделиці. Там нічого не росло окрім старих ялин та купи снігу.
Вони швидко спрацювались, спочатку як союзники, а потім як друзі.

У тихі та спокійні дні вони грали в шахи за чашкою чаю та займалися медитаціями. Вони допомогали Техноблейду на якийсь час опанувати голоси в його голові.

«Знаєте», одного разу сказав Техно під час їхніх тренувань(авжеж їм потрібно було тримати себе у формі. Нажаль, мирні часи не довго тривали, як цього хотіли люди)
«Історії ніколи не кажуть про вашу іншу сторону»