Гороб'яче п?р'ячко [Passerine]

Два роки тому Вилбур стояв на балконі й зіткнувся з армією, готовою померти за нього. “Я обіцяв вам мир на короні мого батька” сказав він, “а тепер закликаю вас до війни. Це не менше, ніж державна зрада. Будьте певні, я понесу за це наслідки.”  А солдати натомість закликали голови своїх ворогів. 

Більше половини з них уже були мертві, залишивши сім’ю та друзів — живі у безпеці, але в жалобі, і якщо хтось розумів, що потрібно знайти того, кого можна було звинуватити, то це був Техно.

Не залишилося ворогів, яких можна було б перемогти, ні усміхнених богів, яких можна було б ув’язнити, ні ворожих армій, які перетинали долину, і тому Техно та Вилбур стояли під туманним сонячним світлом, що падало з високих вікон тієї самої кімнати, де колись був коронований Вилбур. Кімната, де у нього могли б назавжди відібрати цю корону. 

Перед ними, сидячи на лавах і на підлозі, спираючись на мармурові колони, або дивлячись з балконів, були люди, які визначали їхні долі. Сотня блимаючих очей, усі нерозбірливі, зупинилася на королі та генералі, які виграли битву та війну, ціною тих самих людей, яких вони поклялися захищати. Неважливо, що вони врятували їх від гіршої долі.
Неважливо, що вони забезпечили безпеку королівства для майбутніх поколінь або що вони витратили останні два роки, працюючи над тим, щоб знову з’єднати нитки своєї нації. Це були виправдання, які ні Вилбур, ні Техно ніколи б не використали проти своїх людей.

Перед ними стояли чотири глеки, кожен з яких височів один над одним, по одному для кожного квадранта — західного та східного, південного та північного.  За останні кілька місяців ці глеки прочесали кожен дюйм і куточок королівства, від найвищих гір до найменших сіл, що сховалися в найглибших лісах, і до холодних містечок у сніговій тундрі.
У двері кожного дому стукали посланці, повідомляючи кожній людині — чи то дитині, чи то дорослому — рішення.
Вони брали камінь, будь-який камінь, чи то зі своїх садів, чи з русла річки, чи відколотий з порогу своїх будинків, і клали його в глек, якщо вважали, що король і генерал недостатньо зробили для служіння  королівство.
За кожним глеком стояв представник, готовий перекинути її та порахувати.

Достатньо голосів, і Вилбур зійде з престолу, а Техно піде з ним, і вони проживуть решту свого смертного життя у вигнанні, далеко від королівства, за яке вони стікали кров’ю, боролися та втратили свого брата.